:Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На Вкраїні милій…Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, поет відчув відгомін спалахів селянських повстань по Україні… Він побачив, як пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:…вставайте, кайдани порвіте.Це був заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Поет вірив у світле майбутнє України, вірив, що змінити соціальний устрій гноблених можна. «Заповіт» — це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.Поезія перекладена більш як п’ятдесятьма мовами світу, на слова написано понад півсотні музичних творів. А мелодія «Заповіту», яку знає кожен в Україні, належить полтавському вчителеві Гордію Павловичу Гладкому.«Заповіт» Т. Шевченка залишив у духовному житті нашого народу помітний слід.І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новійНе забудьте пом’янутиНезлим тихим словом.
На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, - Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий. За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця.. . А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле - то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких.. . Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогів не мав!), - А все-таки катюзі, Як кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли, і як воно, і що їй присудити? Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать.. . Не довго думали - рішили - І Щуку на вербі повісити звеліли. - Дозвольте і мені, панове, річ держать, - Тут обізвалася Лисиця. - Розбійницю таку не так судить годиться: Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, - У річці вражу Щуку утопити! - Розумна річ! - всі зачали гукать. Послухали Лисичку І Щуку кинули - у річку.
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця.. .
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле - то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.. .
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать.. .
Не довго думали - рішили -
І Щуку на вербі повісити звеліли.
- Дозвольте і мені, панове, річ держать, -
Тут обізвалася Лисиця. -
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
- Розумна річ! - всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули - у річку.