Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі. Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом. Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку. Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
З одного боку Наталка була дуже працьовитою, слухняною та доброю дівчиною все своє життя. Була сильною виконуючи тяжку роботу допомагаючи матері. "Золото, а не дівка" охарактеризував її возний. А з іншого, вона була впертою коли давала гарбуза (відмовляла) всім хлопцям які приходили до неї свататись. "Знайся кінь з конем, а віл з волом" так відповіла дівчина на пропозицію возного. Була вірною в коханні, не дивилась на багатство залицяльників, тому що в серці був лише один Петро. Навіть через стільки років розлуки вона все ще чекала його. Ми бачимо як вона змирилася зі своєю долею коли мати послухавши прохання виборного стала вмовляти Наталку щоб та вийшла заміж за возного, але зустрівши Петра те кохання повернулось з більшою силою. Розуміючи що вони не зможуть бути разом вони починають гірко прощатися, це бачить і мати і возний, останній який не зважаючи на те що хотів одружитися на Наталці відмовляється від дівчини і благословляє закоханих.
Отже, Наталка була сильною та доброю дівчиною не дивлячись ні на що і я прагну теж бути такою.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
З одного боку Наталка була дуже працьовитою, слухняною та доброю дівчиною все своє життя. Була сильною виконуючи тяжку роботу допомагаючи матері. "Золото, а не дівка" охарактеризував її возний. А з іншого, вона була впертою коли давала гарбуза (відмовляла) всім хлопцям які приходили до неї свататись. "Знайся кінь з конем, а віл з волом" так відповіла дівчина на пропозицію возного. Була вірною в коханні, не дивилась на багатство залицяльників, тому що в серці був лише один Петро. Навіть через стільки років розлуки вона все ще чекала його. Ми бачимо як вона змирилася зі своєю долею коли мати послухавши прохання виборного стала вмовляти Наталку щоб та вийшла заміж за возного, але зустрівши Петра те кохання повернулось з більшою силою. Розуміючи що вони не зможуть бути разом вони починають гірко прощатися, це бачить і мати і возний, останній який не зважаючи на те що хотів одружитися на Наталці відмовляється від дівчини і благословляє закоханих.
Отже, Наталка була сильною та доброю дівчиною не дивлячись ні на що і я прагну теж бути такою.