Тот кто решит задание в течение 5-ти минут, 5. Прочитайте фрагмент промови.
Християнська культура - це не тільки церковна тематика у творах літератури, мистецтва, а й культура християнської поведінки, у якій нема місця ненависті до ближнього, але є відкритість серця для вмісту нової Христової заповіді: щоб ми любили одне одного (Д. Степовик). Провідною риторичною фігурою в тексті є
a
антитеза
b
градація
c
риторичне запитання
d
порівняння
6. Антитеза є в реченні:
a
Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності й силі народу.
b
«Душа вночі – як чергова аптека» .
c
Я зупинив таксі, але воно заявило,що не поїде туди, куди мені потрібно.
d
Історія – це святая святих народу, недоторканна для злодійських рук.Антитеза є в реченні
7. Правильним продовженням речення «Постійна рухливість і надмірна жестикуляція промовця є рядок :
a
спонукають до бурхливої полеміки в аудиторії.
b
викликають зацікавленість текстом промови.
c
викликають утому й роздратування слухачів.
d
посилюють значимість промови.
8. Утворіть тропи, добираючи відповідне слово із запропонованих, натискаючи на підкреслений рядок.
1. А вона, як
сну, чарівна...
2. Ніч... а човен - як
птах...
3. О, який же прекрасний ти,
єдиний!
4. Все шукатиму зірку
, Ясну владарку
ночей.
5. Поглянь, уся земля
В
обіймах ночі.
6. Я Ваші очі пам'ятаю, Як
, як спів.
9. Оберіть правильний троп або правильну риторичну фігуру в реченнях серед запропонованих варіантів.
1. Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
2. Я забув, що забув був вас.
3. Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов?
4. У годину суху та вологу Відходились усі мости...
5. Прийшов, побачив, переміг ...
6. Збагни ж, нарешті, сину, цю недолю і заховай глухонімий свій крик.
10. Прочитайте висловлення. Поясніть письмово, як ви його розумієте (3–4 речення).
Промова повинна розцвітати, розгортатися на основі повного знання предмета, коли за нею не стоїть зміст, засвоєний і пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється порожньою й навіть дитячою балаканиною (Цицерон).
Відповідь:
Жанр - детектив, а от літературний рід цього оповідання, виходячи з наведеного нижче - вважаю, що епос.
Пояснення:
Рід літератури — узагальнююче поняття, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу.
Літерату́ра за рода́ми (літературні роди) поділяється на три роди — епос (епіка), лірика, драма.
Незважаючи на розмитість визначень міжродових границь і велику кількість проміжних форм (ліро-епічна поема, лірична драма), у кожному творі зазвичай можна виділити родову домінанту: оповідання про подію (епос), суб'єктивно-емоційне міркування (лірика), діалогічне зображення подій (драма). ́
В епосі розрізняють такі види: роман, повість, оповідання, новела, нарис.
В ліриці видів може бути багато: сонет, гімн, поема, елегія, ода, ліричний вірш, думка і так далі.
В драмі: трагедія, комедія, трагікомедія та власне драма.
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.