Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)
Серед активних борців за майбутнє України, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини — другої половини XIX століття були Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш. Доля цих людей різна, а об'єднує їх одне — любов до України, до її співучої мови, бажання бачити її вільною серед інших країн.
Народилися митці майже в один час: Т. Шевченко у 18)4 році, а П. Куліш у 1819 році. Щоправда, Кобзар був кріпаком, а П. Куліш ріс у вільній козацькій родині. П. Куліша називають людиною енциклопедичних знань свого часу, він навчався і в повітовому училищі, і в гімназії, і в Київському університеті. Хоч і вчився багато самотужки, підробляв учителюванням, однак був людиною вільною, а відтак мав і більше можливостей, ніж Т. Шевченко. Бо, як усім відомо, Кобзар наш 24 роки був кріпаком, і все, чого досяг, навчився, вмів — це лише завдяки самоосвіті. І лише велика обдарованість Т. Шевченка, помічена прогресивними поетами та художниками XIX століття, у 1838 році до стати вільним і дістати освіту у Петербурзькій академії мистецтв.
Невідомо, особисто мені, на жаль, чи зустрічалися Тарас Шевченко і П. Куліш у Петербурзі. Я думаю, що зустрічались, бо земляки в тодішній столиці спілкувалися між собою, а ще ті, які боролися за відродження українського слова і нашої історії. Але мені відомо з літератури, що Тарас Шевченко і П. Куліш, якому у другій половині 50-х років XIX століття Імператорською академією наук було доручено написати дослідження з історії, культури та мистецтва західнослов'янського краю, були членами Кирило-Мефодіївського братства. І хоча їх погляди на історію дещо відрізнялися, любов до слова, до українського фольклору була спільною.Особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що Т. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, П. Куліша лякали антицарські виступи Кобзаря. Громадянський подвиг П. Куліша в тому, що він почав писати твори з історії України українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і Т. Шевченка, і Марка Вовчка, і Г. Квітки-Основ'яненка. П. Куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.
Т. Шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. Кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю України — і в цьому між ними різниця в поглядах. Т. Шевченко був захоплений романом П. Куліша "Чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.
Про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок Миколи І П. Кулішу в 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Як і Шевченку, цар написав на Кулішевій справі: "Запретить писать і сослать на спужбу в Вологду".
Отже, Т. Шевченко і П. Куліш — це борці за окреме існування України від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили Україні та її народові.
Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко
Серед активних борців за майбутнє України, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини — другої половини XIX століття були Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш. Доля цих людей різна, а об'єднує їх одне — любов до України, до її співучої мови, бажання бачити її вільною серед інших країн.
Народилися митці майже в один час: Т. Шевченко у 18)4 році, а П. Куліш у 1819 році. Щоправда, Кобзар був кріпаком, а П. Куліш ріс у вільній козацькій родині. П. Куліша називають людиною енциклопедичних знань свого часу, він навчався і в повітовому училищі, і в гімназії, і в Київському університеті. Хоч і вчився багато самотужки, підробляв учителюванням, однак був людиною вільною, а відтак мав і більше можливостей, ніж Т. Шевченко. Бо, як усім відомо, Кобзар наш 24 роки був кріпаком, і все, чого досяг, навчився, вмів — це лише завдяки самоосвіті. І лише велика обдарованість Т. Шевченка, помічена прогресивними поетами та художниками XIX століття, у 1838 році до стати вільним і дістати освіту у Петербурзькій академії мистецтв.
Невідомо, особисто мені, на жаль, чи зустрічалися Тарас Шевченко і П. Куліш у Петербурзі. Я думаю, що зустрічались, бо земляки в тодішній столиці спілкувалися між собою, а ще ті, які боролися за відродження українського слова і нашої історії. Але мені відомо з літератури, що Тарас Шевченко і П. Куліш, якому у другій половині 50-х років XIX століття Імператорською академією наук було доручено написати дослідження з історії, культури та мистецтва західнослов'янського краю, були членами Кирило-Мефодіївського братства. І хоча їх погляди на історію дещо відрізнялися, любов до слова, до українського фольклору була спільною.Особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що Т. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, П. Куліша лякали антицарські виступи Кобзаря. Громадянський подвиг П. Куліша в тому, що він почав писати твори з історії України українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і Т. Шевченка, і Марка Вовчка, і Г. Квітки-Основ'яненка. П. Куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.
Т. Шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. Кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю України — і в цьому між ними різниця в поглядах. Т. Шевченко був захоплений романом П. Куліша "Чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.
Про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок Миколи І П. Кулішу в 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Як і Шевченку, цар написав на Кулішевій справі: "Запретить писать і сослать на спужбу в Вологду".
Отже, Т. Шевченко і П. Куліш — це борці за окреме існування України від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили Україні та її народові.