пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
під гаєм в'ється річенька,
мов скло вона блистить.
долиною зеленою,
кудись вона біжить.
основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.
в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
сопілочка калинова, ясенове денце
не сопілка тото грає, а любкове серце.
як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
вернися, синку, додомоньку,
змию, зчешу головоньку.
а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
мирослава — дочка заможного боярина тугара вовка. багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і мирослава достойна його дочка.
“…попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу”
побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї:
«от дівчина! тій не жаль би бути мужем. і певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! » 1
тугар вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. мирослава не згодна з батьком, для неї батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька:
«я не піду дальше. я не стану зрадницею свого краю! я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».
потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «не хочу його ласки! »
мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. і хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй батьківщині. батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча мирослава залишається з максимом.
вона звертається до захара беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «тугар вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». мирослава полюбила простого селянського хлопця.
у цьому образі іван франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. в особі максима мирослава бачить усіх тухольців. мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
пісня – душа народу. твір – роздум.
пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
під гаєм в'ється річенька,
мов скло вона блистить.
долиною зеленою,
кудись вона біжить.
основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.
в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
сопілочка калинова, ясенове денце
не сопілка тото грає, а любкове серце.
як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
вернися, синку, додомоньку,
змию, зчешу головоньку.
а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
объяснение:
ответ:
мирослава — дочка заможного боярина тугара вовка. багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і мирослава достойна його дочка.
“…попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу”
побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї:
«от дівчина! тій не жаль би бути мужем. і певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! » 1
тугар вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. мирослава не згодна з батьком, для неї батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька:
«я не піду дальше. я не стану зрадницею свого краю! я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».
потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «не хочу його ласки! »
мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. і хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй батьківщині. батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча мирослава залишається з максимом.
вона звертається до захара беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «тугар вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». мирослава полюбила простого селянського хлопця.
у цьому образі іван франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. в особі максима мирослава бачить усіх тухольців. мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
объяснение: