В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.
Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.
Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.
На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.
Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете І Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу. Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!" Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав: Всё он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Всё - и раздольную степь Оренбургскую, И её крепость... В нужде, в неизвестности Там, оскорбляемый каждой невеждою, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Мог умереть он, конечно, под палками, Может и жил-то он этой надеждою. Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського. Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка. Караюсь, мучуся... але не каюсь (писав він у вірші "О думи мої!"). Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця: Нікому я не продамся, В найми не наймуся. Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть. Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.
В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.
Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.
Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.
На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!"
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И её крепость... В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждой невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может и жил-то он этой надеждою.
Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського.
Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся... але не каюсь
(писав він у вірші "О думи мої!").
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
Нікому я не продамся,
В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть.
Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.