почуття викликала в мене поезія "Писанка" І. Калинця Поезія Ігоря Калинця надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них - пам'ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство. Коли я читала поезію І. Калинця "Писанка", то неначе гойдалась у якомусь казковому промінні. Було таке відчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як Виводить мама дивним писачком По білому яйці воскові взори. Мандрує писанка по мисочках Із цибулинним золотим узваром. І вже не прості писанки лежать перед моїми очима, а "ясні сонця", схожі на "дивовижний світ". Таким він може бути тільки в дитинстві, коли все здається чарівним: ...буяють буйно квіти у росі, олені бродять в березневім соці. Може, це навіяно символом самої писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його "дитинство". Тож дитинство і писанка, мені здається, дуже близькі між собою своєю духовністю. Тому так бентежить цей вірш і примушує прочитати його не один раз. Але мене найбільше вразив образ матері, яка дала життя поетові. З її рук у "Писанці" виходять народжені її талантом "згустки сонця". І раптом я зрозуміла: мати - це початок усього на землі. Вона народжує людину, запалює в ній чистий вогонь духовності і краси. Тієї святої писанкової краси, яку оспівав і возвеличив у своїй поезії Ігор Калинець. Мені назавжди закарбується у пам'яті казковий символ: "ясні сонця" - писанки у натруджених маминих долонях.
