Портрет Доріана Грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.
На мою думку в Доріана Грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. Йому про це казали і лорд Генрі і художник, що малював його портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет. Коли лорд Генрі розповідає Доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. Його бажання справджується. Це стало роковим для головного героя.
Пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. Наприклад, Сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. Доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, за на цю виставу. Саме коли помирає Сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.
Спочатку Доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.
Він веде розпутний б життя. В нього було багато жінок. Через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (Там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата Сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) Пристойні дома закривалися для нього . Про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. Художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до Грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. На що художник відповів «Я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». Доріан вбиває художника. Поражає те, з якою холодністю він спочатку за до хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.
У кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а ти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». Похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду Генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. Лорд Генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. Мовою) Доріана, а не йде від щирого серця. Тоді Доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.
Я вважаю, що якби Доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. Також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. Виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом Сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). Йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. Він перетворився на маніяка. Якому подобалося знищувати власну душу. Я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.
Всі три поети в своїй творчості часто торкалися тем, що пов`язані з етикою та філософією.
Максим Рильський та Микола Зеров належали у 20-х роках XX ст. до групи так званих українських "неокласиків". Неокласики використовували у своїй творчості форми та методи поетичного мистецтва минулих епох, зокрема грецької й римської поезії. В своїх поезіях неокласики широко використовували міфічні та символічні образи. Вони називали себе естетами і протиставляли себе романтизму і народництву, тим самим відмежовуючись від післяреволюційної "пролетарської культури", яку вважали вульгарною та примітивною. Звісно, це не сподобалося владі, і багато українських неокласиків були репресовані. Неокласики були часткою того шара української інтелігенції, яку тепер називають "розстріляне відродження".
Євген Плужник теж був репресований в ті жахливі часи. Плужник був поетом-експресіоністом, тому йому була притаманна виразна емоційність та суб’єктивне світобачення. Сучасні літературознавці називають Плужника співцем гуманізму. Не були йому чужі і філософські роздуми. Наприклад, поезія "Для вас, історики майбутні..." була написана в жанрі медитації - це жанр ліричної поезії, де автор розмірковує над глибокими екзистенціальними та онтологічними проблемами та робить філософські узагальнення. У цьому творі Плужник торкається таких глибоких філософських питань, як жертовність в ім’я майбутнього, трагізм існування людини в складні часи. Поет пише, що майбутнім історикам дуже просто буде писати "рядки холодних слів" про часи громадянської війни, бо на відстані все здається зрозумілим та простим. Але для людей, що жили в ті часи і проливали у боротьбі свою кров, це було єдине і неповторне життя.
Мотивами життя і смерті, невлаштованості людини у світі пройняті такі його інші медитації, як «Там, де полягли вони за волю», «І вийшов на поле, а поле — мертве...», «Люблю в уяві декілька сторінок» та інші. Лідер київських неокласиків Микола Зеров мав багатющу ерудицiю, неабиякий естетичний смак i поетичний хист. Вiн наполягав на бережливому ставленні до культури минулого, без чого, він вважав, неможливий подальший розвиток поезії та письменництва. Сучасників Зерова вражали його майстерність, вишукана мова та глибоке проникнення у філософську сутність буття.
Максим Рильський приєднався до неокласиків в 20х роках. Він досконало володів технікою віршування, тобто був віртуозом-версифікатором. Він писав сонети, катрени, секстини, рондо, терцини. Але головним для поета завжди був зміст твору, і серед головних ідей поезій, написаних в той час, були любов, добро, краса.
Індивідуальний поетичний стиль Рильского характерізується винятковою музичністью, мелодійністю вірша, багатством ритмічних та інтонаційних ходів, а таклж багатством тропів — алегорій, метафор, порівнянь, персоніфікацій. Максим Рильский бую дуже ерудованою людиною і добре знав класичну літературу, тому він широко використовував літературні та історичні асоціації, що надає його поезіям особливого колориту. Він широко використовував у віршах образи-символи, наприклад, відомі образи троянди й винограду: «У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».
Таким чином, можна зробити висновок, що ці три поети в своїй творчості торкалися філософських питань, і кожен робив це в своїй неповторній манері.
Портрет Доріана Грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.
На мою думку в Доріана Грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. Йому про це казали і лорд Генрі і художник, що малював його портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет. Коли лорд Генрі розповідає Доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. Його бажання справджується. Це стало роковим для головного героя.
Пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. Наприклад, Сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. Доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, за на цю виставу. Саме коли помирає Сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.
Спочатку Доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.
Він веде розпутний б життя. В нього було багато жінок. Через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (Там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата Сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) Пристойні дома закривалися для нього . Про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. Художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до Грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. На що художник відповів «Я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». Доріан вбиває художника. Поражає те, з якою холодністю він спочатку за до хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.
У кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а ти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». Похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду Генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. Лорд Генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. Мовою) Доріана, а не йде від щирого серця. Тоді Доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.
Я вважаю, що якби Доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. Також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. Виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом Сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). Йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. Він перетворився на маніяка. Якому подобалося знищувати власну душу. Я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.
Вийшло довго, але сподіваюся, це до
Максим Рильський та Микола Зеров належали у 20-х роках XX ст. до групи так званих українських "неокласиків". Неокласики використовували у своїй творчості форми та методи поетичного мистецтва минулих епох, зокрема грецької й римської поезії. В своїх поезіях неокласики широко використовували міфічні та символічні образи. Вони називали себе естетами і протиставляли себе романтизму і народництву, тим самим відмежовуючись від післяреволюційної "пролетарської культури", яку вважали вульгарною та примітивною. Звісно, це не сподобалося владі, і багато українських неокласиків були репресовані. Неокласики були часткою того шара української інтелігенції, яку тепер називають "розстріляне відродження".
Євген Плужник теж був репресований в ті жахливі часи. Плужник був поетом-експресіоністом, тому йому була притаманна виразна емоційність та суб’єктивне світобачення. Сучасні літературознавці називають Плужника співцем гуманізму. Не були йому чужі і філософські роздуми. Наприклад, поезія "Для вас, історики майбутні..." була написана в жанрі медитації - це жанр ліричної поезії, де автор розмірковує над глибокими екзистенціальними та онтологічними проблемами та робить філософські узагальнення. У цьому творі Плужник торкається таких глибоких філософських питань, як жертовність в ім’я майбутнього, трагізм існування людини в складні часи. Поет пише, що майбутнім історикам дуже просто буде писати "рядки холодних слів" про часи громадянської війни, бо на відстані все здається зрозумілим та простим. Але для людей, що жили в ті часи і проливали у боротьбі свою кров, це було єдине і неповторне життя.
Мотивами життя і смерті, невлаштованості людини у світі пройняті такі його інші медитації, як «Там, де полягли вони за волю», «І вийшов на поле, а поле — мертве...», «Люблю в уяві декілька сторінок» та інші. Лідер київських неокласиків Микола Зеров мав багатющу ерудицiю, неабиякий естетичний смак i поетичний хист. Вiн наполягав на бережливому ставленні до культури минулого, без чого, він вважав, неможливий подальший розвиток поезії та письменництва. Сучасників Зерова вражали його майстерність, вишукана мова та глибоке проникнення у філософську сутність буття.
Максим Рильський приєднався до неокласиків в 20х роках. Він досконало володів технікою віршування, тобто був віртуозом-версифікатором. Він писав сонети, катрени, секстини, рондо, терцини. Але головним для поета завжди був зміст твору, і серед головних ідей поезій, написаних в той час, були любов, добро, краса.
Індивідуальний поетичний стиль Рильского характерізується винятковою музичністью, мелодійністю вірша, багатством ритмічних та інтонаційних ходів, а таклж багатством тропів — алегорій, метафор, порівнянь, персоніфікацій. Максим Рильский бую дуже ерудованою людиною і добре знав класичну літературу, тому він широко використовував літературні та історичні асоціації, що надає його поезіям особливого колориту. Він широко використовував у віршах образи-символи, наприклад, відомі образи троянди й винограду: «У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне».
Таким чином, можна зробити висновок, що ці три поети в своїй творчості торкалися філософських питань, і кожен робив це в своїй неповторній манері.