Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.
Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.
З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.
Объяснение:
Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
5 травня - Ляля, або Красна гірка
6 травня - День святого Юрія
23 травня - "Симонове зело"
22 травня - День святого Миколи Чудотворця