Бути добрим, робити добрі справи, допомагати людям — всьому цьому вчать нас ще змалечку. Всі знають, як треба правильно чинити, але мало хто дотримується цих правил. Люди найчастіше думають тільки про себе і не хочуть допомагати іншим просто так, без якоїсь вигоди. Домагаючись грошей, багатства або роблячи кар’єру, важко бути добрим до оточуючих, от і здається, що їх оточують вороги, і ніхто не поспішає першим налагоджувати стосунки. Навіщо ж у такому випадку робити добро?Роблячи добрі справи безкорисливо, ми допомагаємо комусь поліпшити своє життя, а, значить, змінюємо і весь цей світ в цілому. Сама людина змінюється внутрішньо, вона стає кращою, чистішою, і не тільки допомагає іншим, але й виправляє своє життя. Не можна відкладати добрі справи на потім, або думати, що в тебе зараз немає можливості до : кожен може до іншому і трохи змінити світ. Поспішайте робити добро, адже пройшовши повз, ви вже не зможете повернутися й до .Найчастіше люди виправдовують себе відсутністю можливостей і грошей, а свою злість і погане ставлення до людей — невдачами і труднощами: «от якби у мене був мільйон, а так, що я можу, адже у мене і так все погано: важка робота, маленька зарплата, з чого я буду допомагати?». Але добро — це не сотні витрачених тисяч або до всьому населенню земної кулі: до тим, хто поруч з тобою, і тоді на землі не залишиться нещасних. Як багато значать для нас добре слово і щира участь, і як рідко ми це отримуємо. Не потрібно намагатися до всім і кожному, але турбота про своїх близьких, участь і співчуття друзям, маленькі послуги знайомим і безкорислива до чужим людям — це вже сильно змінить наш світ.Поспішайте робити добро сьогодні, адже завтра ви можете не встигнути до і втратити близьких та рідних, не залишити біля себе вірних друзів, відштовхнути хороших людей і перетворитися на нікому не потрібного старого, який бурчить на всіх навколо і мучиться своїм життям.
Твори українських письменників-реалістів надзвичайно правдиво відображають орази типових українців другої половини дев'ятнадцятого століття. Я вважаю, що такі персонажі як Маруся Кайдашиха, Мартин Боруля чи, скажімо, Іван Вареник є люблячими батьками, і навіть коли їхня поведінка є негативною, то це швидше через складну суспільно-політичну ситуацію, аніж через бадужість чи агресію до власних дітей.
Кайдаші переживають за своїх синів, їм не байдуже як ті живуть. Так, егоїм бере верх, але здрібніння української душі - це суспільни чинник, який вимушено зробив їх такими.
Ми можемо засуджувати корупцію та кумівство, але водночас розуміти мотиви, якими послуговується Мартин Боруля, коли домовляється за посаду сина Степана в місті. Нехай його тактика не ідеальна, але він точно не бажає зла своїм дітям, навіть коли йде супроти їх волі і диктує, що і як слід робити.
Мотря Жуківна й зовім не витувата у тому, що вимушено стала покриткою. Якби вона знала, як її історія кохання з Іваном Вареником обернеться, то, мабуть, ніколи б й не заговорила до нього.
Отже, батьки завжди бажають якнайкращого своїм дітям, навіть тоді, коли мета не виправдовує засобів. А якщо сучасній людині хочеться засудити поведінку літературних персонажів, то нехай вона спочатку пригадає, у наскільки складних умовах жили ці люди.
Бути добрим, робити добрі справи, допомагати людям — всьому цьому вчать нас ще змалечку. Всі знають, як треба правильно чинити, але мало хто дотримується цих правил. Люди найчастіше думають тільки про себе і не хочуть допомагати іншим просто так, без якоїсь вигоди. Домагаючись грошей, багатства або роблячи кар’єру, важко бути добрим до оточуючих, от і здається, що їх оточують вороги, і ніхто не поспішає першим налагоджувати стосунки. Навіщо ж у такому випадку робити добро?Роблячи добрі справи безкорисливо, ми допомагаємо комусь поліпшити своє життя, а, значить, змінюємо і весь цей світ в цілому. Сама людина змінюється внутрішньо, вона стає кращою, чистішою, і не тільки допомагає іншим, але й виправляє своє життя. Не можна відкладати добрі справи на потім, або думати, що в тебе зараз немає можливості до : кожен може до іншому і трохи змінити світ. Поспішайте робити добро, адже пройшовши повз, ви вже не зможете повернутися й до .Найчастіше люди виправдовують себе відсутністю можливостей і грошей, а свою злість і погане ставлення до людей — невдачами і труднощами: «от якби у мене був мільйон, а так, що я можу, адже у мене і так все погано: важка робота, маленька зарплата, з чого я буду допомагати?». Але добро — це не сотні витрачених тисяч або до всьому населенню земної кулі: до тим, хто поруч з тобою, і тоді на землі не залишиться нещасних. Як багато значать для нас добре слово і щира участь, і як рідко ми це отримуємо. Не потрібно намагатися до всім і кожному, але турбота про своїх близьких, участь і співчуття друзям, маленькі послуги знайомим і безкорислива до чужим людям — це вже сильно змінить наш світ.Поспішайте робити добро сьогодні, адже завтра ви можете не встигнути до і втратити близьких та рідних, не залишити біля себе вірних друзів, відштовхнути хороших людей і перетворитися на нікому не потрібного старого, який бурчить на всіх навколо і мучиться своїм життям.
Объяснение:
Відповідь:
Твори українських письменників-реалістів надзвичайно правдиво відображають орази типових українців другої половини дев'ятнадцятого століття. Я вважаю, що такі персонажі як Маруся Кайдашиха, Мартин Боруля чи, скажімо, Іван Вареник є люблячими батьками, і навіть коли їхня поведінка є негативною, то це швидше через складну суспільно-політичну ситуацію, аніж через бадужість чи агресію до власних дітей.
Кайдаші переживають за своїх синів, їм не байдуже як ті живуть. Так, егоїм бере верх, але здрібніння української душі - це суспільни чинник, який вимушено зробив їх такими.
Ми можемо засуджувати корупцію та кумівство, але водночас розуміти мотиви, якими послуговується Мартин Боруля, коли домовляється за посаду сина Степана в місті. Нехай його тактика не ідеальна, але він точно не бажає зла своїм дітям, навіть коли йде супроти їх волі і диктує, що і як слід робити.
Мотря Жуківна й зовім не витувата у тому, що вимушено стала покриткою. Якби вона знала, як її історія кохання з Іваном Вареником обернеться, то, мабуть, ніколи б й не заговорила до нього.
Отже, батьки завжди бажають якнайкращого своїм дітям, навіть тоді, коли мета не виправдовує засобів. А якщо сучасній людині хочеться засудити поведінку літературних персонажів, то нехай вона спочатку пригадає, у наскільки складних умовах жили ці люди.
Пояснення: