Твір Г. Тютюнника “Дивак” за жанром:
А.оповідання
Б.казка
В.повість

Як звали вчительку за твором Г. Тютюнника “Дивак”:

А.Матильда Петрівна;
Б.Маргарита Федорівна;
В.Матильда Павлівна

Федько-Тойкало, герой оповідання Г. Тютюнника “Дивак”, ударив Олеся тому, що той:

А.не хотів показувати гніздо ремеза;
Б.відмовився з дітьми ламати молодий лід;
В.не поділився сніданком.

Чому Олесь, герой оповідання Г. Тютюнника “Дивак”, гірко плакав, бо:

А.його вдарив Федько;
Б.щука з’їла пліточку.
В.вчителька малювання поставила йому “двійку”;

Чим мотивував Олесь хлопчикам свою відмову ламати лід (“Дивак” Г. Тютюнника):

А.він ще молодий;
Б.можна провалитися;
В.не хоче замочити ніг.

Що зробив Олесь, коли вчителька поставила йому двійку за дятла (“Дивак” Г. Тютюнника):

А.розплакався;
Б.пішов з уроку;
В.сидів мовчки.
Що таке "гирунчик"?

А.Рівчак.
Б.Горщик.
В.Водяна кропива.

Хто сказав про Олеся: "Затопчуть його, бо воно ж як деревце в пагоні"?

А.Мати.
Б.Сусідка.
В.Дід Прокіп.

Чому героя твору називали диваком?

А.Поводився не так, як його однолітки.
Б.Мріяв стати космонавтом.
В.Він дивував усіх надзвичайними здібностями.

Ідея твору Г. Тютюнника “Дивак”:

А.ідея вільного і творчого життя.
Б.ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини;
В.ідея незалежності людського духу;

Висловлювання з оповідання Г. Тютюнника “Дивак»”“Він ще малий, головою дістає ледь до клямки. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ” - це:

А.художній опис;
Б.пейзаж;
В.портрет

Олесь любить малювати на снігу

А.хати
Б.всяку всячину
В.птахів

В Україні не знайдеться жодної людини, яка б не знала постаті видатного поета, художника, справжнього сина свого народу Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні просто неможливо уявити українську літературу, культуру та історію без творчого доробку великого Кобзаря. Його ліричні твори геніальні, а картини – шедеври українського мистецтва. Патріотичні мотиви в поетичних творах Тараса Шевченка пронизують кожен рядок. Він був справжнім борцем свого народу. Адже мало хто в світовій історії з таким же запалом захищав незалежність своєї батьківщини, свободу кожного українця. Робив це тарас Григорович і словом і ділом. Його твори підіймали народ, спонукали до дій. Найвідомішими патріотичними поезіями стали «Мені однаково, чи буду», «І мертвим, і живим», «Заповіт» та багато-багато інших.

Тарасу Шевченку ніколи не було однаково за Вкраїну. І кожним рядком, ніби молитвою, заповідає це робити всім українцям.  Він оспівує простих селян, возвеличує їх душевну красу, працелюбність. Він любить природу рідного краю. В цьому всьому й проявляється патріотизм митця. Чи не всі шевченкові герої – це люди, кровно пов»язані з Батьківщиною й між собою. Патріотичні ідеї Кобзаря передалися згодом у творчості талановитих письменників української літератури – Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Марка Вовчка та інших.

Неможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Навiть якщо взяти окремо лише лiрику, виявиться, що ïï тематика була рiзноманiтною, як саме життя. Усi твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них - про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє. Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, вiн був активним учасником полiтичноï боротьби. Звiсно, його громадська позицiя вiдбилася у багатьох його поетичних творах. Та неоднаково менi, Як Украïну злiï люди Присплять, лукавi, i в огнi Їï окраденою збудять... Ох, не однаково менi. Шевченковi нiколи не було "однаково" щодо долi Украïни та ïï народу. Вiн й iнших закликає до небайдужостi чи навiть до боротьби або вiдверто ("I мертвим, i живим...", "Заповiт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема нiби зовсiм iнша. Наприклад , законодавчо за-крiплене поневолення людини (бiльшiсть творiв, "Тяжко-важко в свiтi жити", "Сон" ("На панщинi пшеницю жала..."), "Елегiя" тощо) або зображення iсторичних подiй ("Гайдамаки", "Iван Пiдкова", "Гамалiя" та iн.). Героïчне минуле привертало увагу Шевченка як засiб пробудження нацiональноï свiдомостi своïх спiввiтчизникiв. Серед громадськоï лiрики виокремлюються твори, що використову ють нетрадицiйнi засоби розкриття теми: сатиричнi, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або тi, у яких авторськi думки викладаються у формi притч, наприклад, вiршi "Пророк", "Чума". Багато творiв у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Iнколи це оспiвування працелюбностi, душевноï та зовнiшньоï краси цих людей - "А там, де люди, - добре буде". Найбiльше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєï творчостi. ... Дiвчата вийдуть воду брать, I сонце гляне - рай та й годi! На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зi зворушливими картинами мирноï працi, виникають вже зовсiм iншi мотиви - роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати ïхньоï працi, принижує i гнобить цих працелюбних людей. I от вже: Неначе люди подурiли, Нiмi на панщину iдуть I дiточок своïх ведуть!.. Жiночi долi ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соцiальною та нацiональною нерiвнiстю, якi засуджуються вiдкритим текстом в iнших творах. Так само оспiвування краси рiдноï землi, як у "Зацвiла в долинi..." та iнших лише у раннiх вiршах лишається головною темою, але цей мотив звучить i в пiзнiх творах. Навiть у циклi "В казематi" є мiсце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вiрш). Перекриття мотивiв вiдсутнє хiба що у раннiх романтичних баладах, навiяних народними старовинними пiснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казковi мотиви перемiшуються з соцiальними у пiзнiших баладах ("Лiлея", "Русалка"). Ще один мотив є нагальним як у раннiх творах, так i в пiзнiх - роль поезiï в життi людей, справжнє призначення поета в суспiльствi. Звучить у лiрицi Шевченка й тема, без якоï важко уявити поезiю - тема кохання, де поет змальовує власний iдеал цього почуття - щирiсть, вiдданiсть, нiжнiсть та незрадливiсть. I, нарештi, хоча важко знайти твори, присвяченi суто цiй темi, часто трапляється у рiзних творах великого Кобзаря мотив мрiï про свiтле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що вiн хотiв би бачити (наприклад, "Iсайя. Глава 35"). Оживуть степи, озера, I не верстовiï, А вольнiï, широкiï Скрiзь шляхи святiï Простеляться... Цей мотив можна назвати i iнакше - мотивом сподiвання на краще, взагалi - мотивом надiï. Вiра в майбутнє i надiя до в скрутнi часи самому Шевченковi. Вiру i надiю вiн намагається передати нам через своï твори. А поки живе надiя, людину нiщо не може зламати!