Твір Є. Гуцала «Лось» 1. Лось прислухався до землі, очікуючи
А зиму
Б весну
В літо
Г осінь
2. У реченні На тому боці, ген під обрієм, примостилося село використано
А епітет
Б порівняння
В гіперболу
Г метафору
3. Словами очі все густіше набрякали кров’янистим смутком, аж горіли
червоним розпачем охарактеризовано
А дядька Шпичака
Б лося
В старшого брата
Г молодшого брата
6. Чому лось остерігався не тільки вовків, а й людей?
8. Знайдіть і прочитайте портрет Шпичака. Які деталі опису зовнішності
цього персонажа свідчать про негативне ставлення автора до нього
10. Чому хлопчики не осудили вголос вчинок Шпичака, ніяк не відреагували
на його обіцянки? Як би ви повели себе в цій ситуації?​

Український фольклор налічує досить багато дум. усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. але серед них є одна, яка мені подобається найбільше. головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. мене найбільше приваблює образ марусі богуславки з однойменної думи. ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. у подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. маруся вижила, пристосувавшись до свого становища. можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. але це не так. у житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників. прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в україну вона більше не повернеться: та нехай мене, дівки-бранки, марусі, попівни богуславки, з неволі не викупає, бо вже я потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! ми не знаємо, що сталося з нею після втечі невільників. можливо, пан її за це жорстоко покарав. але вона, незважаючи на це, врятувала полонених: вислухай, боже, у просьбах щирих, у нещасних молитвах нас, бідних невольників! проста українська дівчина маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність україни.

епітет (від гр. epitheton — додаток, прикладка) — поетичне означення (білосніжні квіти вишні; голубиний характер, громовий голос). є постійні епітети, які вживаються з певним іменником, становлячи з ним сталий вислів: зелене жито, холодна вода, широкий степ, вороний кінь.  

порівняння — зіставлення предметів на основі їх подібності (вишні у білому цвітінні, наче снігом обсипані; у хлопчика характер лагідний, як у голуба; весняний грім гуркотів, наче велетень сердився).  

метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення) — перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності (хлопчик ласкаво жебонів до мами; у хмарах раз у раз вибухав грім; вишню обсипав сніг білого цвіту; зозуля голосно лічила чиїсь роки). різновидом метафори є уособлення та алегорія.  

уособлення, персоніфікація (від лат. persona — особа і facere — робити) — перенесення рис живої особи на предмет чи явище (вишня пишається білим квітом, грім сердиться).  

алегорія (від гр. allos — інший та agoreuo — говорю — інакомовність) — змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.  

гіпербола (від гр. hyperbole — перебільшення) — поетичне перебільшення (від грому здригалася планета; море сліз).