Твір-характеристика улюбленого персонажа (на прикладі творів В.Нестайка,Я.Стельмаха, Л.Воронини).
Напишіть твір-характеристику улюбленого персонажа (на вибір) за поданим планом.
ПЛАН
характеристики улюбленого героя
А. Представлення персонажа .
Б. Портрет героя .
В. Риси характеру персонажа та його вчинки .
Г. Ставлення до героя інших дійових осіб .
Г. Характеристика мови героя ( цитати).
Д. Авторська оцінка дій героя.
Е. Моє ставлення до героя.
Є. Розкриття поведінки героїв через їх вчинки та стосунки з довколишніми.
Обсяг 1с.

Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.

Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

- Здоров, Іване!

- Та здоров, Петре! Ледве тебе впізнав, так ти щільно у плащ загорнувся!

- Атож, сьогодні така погода, що добрий господар собаку на вулицю не вижене.

- А я навіть куртки не вдягнув, залишив її вдома. Бачиш, бігаю у светрі. Кожух лежить, а дурень дрижить.

- Я зараз, Іване, згадую минулий тиждень. Так було добре, тепло. Така тиха стояла погода, хоч мак сій.

- Ага, а тепер – на тобі! Так холодно, що, якби я не вмів дрижати, то й зовсім замерз би!

- Ну, прощавай, друже. Піду я вже додому, несила під дощем стирчати.

- І ти бувай! Побіжу мерщій грітися.

- В мене вдома зігрітися не вийде. Там так холодно, хоч вовків ганяй. Ще не ввімкнули опалення.

- Співчуваю тобі, друже!

Щасти тобі!