Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.
Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри
Головний герой поеми – Мойсей, це сивочолий пророк, його волосся «біле, як сніг», він фізично слабкий через старий вік, проте дуже міцний духовно: "Се Мойсей, позабутий пророк, (абзац) Се дідусь слабосилий, (абзац) Що без роду,без стад і жінок (абзац)Сам стоїть край могили. (абзац)Все, що мав у життю, він віддав (абзац)Для одної ідеї,І горів, і яснів, і страждав, (абзац) І трудився для неї." В образі Мойсея автор наголошує саме на протиставленні фізичної слабкості та духовної величі, краси душі пророка:"Хоч літа його гнуть у каблук (абзац) Із турботами в парі,(абзац)То в очах його все щось горить,(абзац) Мов дві блискавки в хмарі. (абзац)Хоч волосся все біле як сніг, (абзац) У старечій оздобі,(абзац)То стоять ще ті горді жмутки,(абзац) Як два роги на лобі." Відданий своєму народові, Мойсей беззавітно його любить і бореться за його визволення, але на хвилину й він засумнівався у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не може мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху. У конфлікті з народом — трагедія Мойсея як пророка.
Демон зневіри Азазель (злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі) отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.
На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають Авірон і Датан – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси. «Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони розвінчуються поетом, бо прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».
«Князь конюхів» Єгошуа – новий ватажок єврейського народу після смерті пророка Мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.
Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри
Демон зневіри Азазель (злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі) отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!» За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.
На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають Авірон і Датан – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси. «Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони розвінчуються поетом, бо прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».
«Князь конюхів» Єгошуа – новий ватажок єврейського народу після смерті пророка Мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».