твір мініатюра на основі рядків " народе мій , дитино наскочела живи орудуй мовами всіма . бо кожна мова дух таого народу твоєї правди золота сурма . І не молися мовю чужого . бо , на колінах стоячи умреш
Леонид Глибов в басне «Щука» изображает современную ему систему судопроизводства, создавая обобщенные образы судей и работников судебной системы. Автор делает ударение на проблемах неразумности некоторых государственных работников («На тот раз судьями были какие-то два Осла, одна никчемная Кляча и два стареньких Козла...»), на проблеме взяточничества (А слух в роще был такой, что будто Щука и зачастую, как только сделается темненько, лисице и шлет - то щучек, то сотенку карасиков живеньких или линей хорошеньких...»). Приговор Щуке («утопить» ее в реке) у читателей вызывает смех, но за этим эпизодом басни стоит реально существующая проблема. Итак, смеясь с ярких басен Глибова, мы задумываемся и над собственным поведением, и над поведением окружающих. Мы не только получаем удовлетворение от легкого юмора и иронии писателя, но и учимся быть честными и справедливым, умными и рассудительными. Поэтому басни Глибова имеют большое поучительное значение.
епітет (від гр. epitheton — додаток, прикладка) — поетичне означення (білосніжні квіти вишні; голубиний характер, громовий голос). є постійні епітети, які вживаються з певним іменником, становлячи з ним сталий вислів: зелене жито, холодна вода, широкий степ, вороний кінь.
порівняння — зіставлення предметів на основі їх подібності (вишні у білому цвітінні, наче снігом обсипані; у хлопчика характер лагідний, як у голуба; весняний грім гуркотів, наче велетень сердився).
метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення) — перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності (хлопчик ласкаво жебонів до мами; у хмарах раз у раз вибухав грім; вишню обсипав сніг білого цвіту; зозуля голосно лічила чиїсь роки). різновидом метафори є уособлення та алегорія.
уособлення, персоніфікація (від лат. persona — особа і facere — робити) — перенесення рис живої особи на предмет чи явище (вишня пишається білим квітом, грім сердиться).
алегорія (від гр. allos — інший та agoreuo — говорю — інакомовність) — змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.
гіпербола (від гр. hyperbole — перебільшення) — поетичне перебільшення (від грому здригалася планета; море сліз).
Леонид Глибов в басне «Щука» изображает современную ему систему судопроизводства, создавая обобщенные образы судей и работников судебной системы. Автор делает ударение на проблемах неразумности некоторых государственных работников («На тот раз судьями были какие-то два Осла, одна никчемная Кляча и два стареньких Козла...»), на проблеме взяточничества (А слух в роще был такой, что будто Щука и зачастую, как только сделается темненько, лисице и шлет - то щучек, то сотенку карасиков живеньких или линей хорошеньких...»). Приговор Щуке («утопить» ее в реке) у читателей вызывает смех, но за этим эпизодом басни стоит реально существующая проблема. Итак, смеясь с ярких басен Глибова, мы задумываемся и над собственным поведением, и над поведением окружающих. Мы не только получаем удовлетворение от легкого юмора и иронии писателя, но и учимся быть честными и справедливым, умными и рассудительными. Поэтому басни Глибова имеют большое поучительное значение.
епітет (від гр. epitheton — додаток, прикладка) — поетичне означення (білосніжні квіти вишні; голубиний характер, громовий голос). є постійні епітети, які вживаються з певним іменником, становлячи з ним сталий вислів: зелене жито, холодна вода, широкий степ, вороний кінь.
порівняння — зіставлення предметів на основі їх подібності (вишні у білому цвітінні, наче снігом обсипані; у хлопчика характер лагідний, як у голуба; весняний грім гуркотів, наче велетень сердився).
метафора (від гр. metaphora — переміщення, віддалення) — перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності (хлопчик ласкаво жебонів до мами; у хмарах раз у раз вибухав грім; вишню обсипав сніг білого цвіту; зозуля голосно лічила чиїсь роки). різновидом метафори є уособлення та алегорія.
уособлення, персоніфікація (від лат. persona — особа і facere — робити) — перенесення рис живої особи на предмет чи явище (вишня пишається білим квітом, грім сердиться).
алегорія (від гр. allos — інший та agoreuo — говорю — інакомовність) — змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.
гіпербола (від гр. hyperbole — перебільшення) — поетичне перебільшення (від грому здригалася планета; море сліз).