1. На дві частини. У першій йде мова про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, у другій - з 1677 року найважливіші події за роками. 2. Панегірик - похвальний відгук про кого чи що-небудь. 3. Б.Хмельницький, П. Полуботок, І.Мазепа, С.Наливайко, П.Дорошенко. 4. Новаторство в теорії віршування: вживає чоловічі рими, "неточні рими" вводить, збагачує жанрове розмаїття (оди, духовні пісні, псалми, панегірики тощо) 5. Михайло Ковалинський. 6. Із 30 байок. 7. Воля порівнюється із золотом. 8. Судова Вишня на Львівщині. 9. 12 квітня 1806 року Котляревський отримав звання штабс-капітана. Очевидно, просто за довготривалу військову службу. З 1976 року він був на службі. Спочатку кадетом, потім його підвищили до аудитора, потім - прапорщик, потім підпоручик, поручик, ад"ютант і потім уже штабс -капітан. 10. Енеїв батько Анхіз.
Маруся Чурай — дівчина з легенди чи історична постать? Достовірних доказів немає, бо під час пожежі в Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. Але про дівчину, яка мала чарівний голос та поетичний дар, в Україні ходило стільки переказів та легенд, що ймовірно, Маруся — особа історична. Можливо, вона справді жила на Полтавщині, складаючи та співаючи .пісні, які любив народ, а деякі дійшли й до нас. Не випадково Ліна Костенко обрала саме її героїнею свого твору. Тільки на перший погляд у романі описується життя дівчини-піснярки. Надто вже органічно її доля переплітається з долею України. Коли Марусиними очима дивитися на тогочасну Україну, то сприйматимеш красу степів, неба, лісів: «Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори».
Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічніш період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант. Доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. Убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І кохання Маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість.
Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. І коли Гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Гриць сватається — вона відмовляє. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив».
У романі Ліни Костенко, усупереч народним легендам, Маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку Чураївна приготувала собі. Не розказує Маруся цього суддям, бо не хоче більше жити ння прийшло від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. Поховавши матір, іде Маруся до Києва на прощу. І краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. Але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя.
Ліна Костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна.
2. Панегірик - похвальний відгук про кого чи що-небудь.
3. Б.Хмельницький, П. Полуботок, І.Мазепа, С.Наливайко, П.Дорошенко.
4. Новаторство в теорії віршування: вживає чоловічі рими, "неточні рими" вводить, збагачує жанрове розмаїття (оди, духовні пісні, псалми, панегірики тощо)
5. Михайло Ковалинський.
6. Із 30 байок.
7. Воля порівнюється із золотом.
8. Судова Вишня на Львівщині.
9. 12 квітня 1806 року Котляревський отримав звання штабс-капітана. Очевидно, просто за довготривалу військову службу. З 1976 року він був на службі. Спочатку кадетом, потім його підвищили до аудитора, потім - прапорщик, потім підпоручик, поручик, ад"ютант і потім уже штабс -капітан.
10. Енеїв батько Анхіз.
Особиста драма Марусі Чурай відбувалася на тлі всенародної драми, бо це ж було в трагічніш період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького! І дівчина звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Тільки у родині, де шанується народна мораль, де уболівання за щастя та процвітання Батьківщини було основним правилом людської поведінки, міг з'явитися такий щирий, суто народний талант. Доброю й красивою була її мати, доброю людиною був батько, вірно кохали вони одне одного. Убили батька вороги, тож не дивно, що загальнонаціональне боліло в її душі — то була її доля. Основною рисою національного, наскрізь українського характеру героїв є почуття обов'язку. І кохання Маруся розуміє як духовне єднання, як повнокровне життя в громаді, як творчість.
Маруся прагне до високих почуттів і дій, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій повноті. І коли Гриць — її палке кохання — зрадив їх любов, вона звинувачує себе через те, що не побачила раніше, які вони різні: «нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Навіть, коли він, повний каяття, прийшов до неї за прощенням, вона не піддалася слабкості, бо вже зрозуміла, наскільки різні вони люди. Гриць сватається — вона відмовляє. І Чураїха не може підняти руки, щоб благословити їх: «Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, — неначе він про подвиг говорив».
У романі Ліни Костенко, усупереч народним легендам, Маруся невинна — у відчаї хлопець сам випиває отруту, яку Чураївна приготувала собі. Не розказує Маруся цього суддям, бо не хоче більше жити ння прийшло від Богдана Хмельницького, який видав універсал про скасування вироку, у ньому він підкреслює, що не тільки за бойові заслуги її батька, а за талант піснярки. Гетьман виступає в романі носієм справедливості, його розум осягає всі народні потреби. Та дівчина вже не може відродитися для нового кохання. Так і країна, кинута на поталу ворогові, розгублюється, втрачає опору духу. Поховавши матір, іде Маруся до Києва на прощу. І краса рідної землі милує її зболіле серце, а творча наснага народжує пісню. Але згодом дивовижна краса поступається місцем «розтерзаному Києву». Дивлячись на спустошену, випалену землю, Маруся розуміє, що її особиста біда — лише маленька крапелька в морі всенародного горя.
Ліна Костенко поставила народну піснярку вище особистої трагедії, показала духовне життя нації крізь призму її нещасливого кохання. І довела, що творчість, яка спирається на духовну красу народу, — безсмертна.