Твір мініатюра проблема провини і кари у драмі сто тисяч 12-15 реченнь

Максим ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». у дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано запорозьку січ, став би чи не першим в ній. привабливо, із симпатією письменник змальовує максима в молодості. він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний. свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. дід його, запорозький козак мирон ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. душа максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. у його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити» аж доки не став отаманом банди. безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. максим страждав від безглуздої служби-муштри. коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. горілка, до якої максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. на прикладі життя максима панас мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. всякими максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. в пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і чщка. так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. максимів хутір стає пристановищем грабіжників. морально зіпсований солдатчиною, максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. про людську подобу нагадувала лише любов максима до доньки.

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»