Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.
Усмiшки, фейлетони, нариси Остапа Вишнi Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови, життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту, переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника, думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом! Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя. Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних. Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”, “Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки, анекдоти. Остап Вишня Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï. Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне. Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моïм життi, Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”), став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав, то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися над собою справляє дуже приємне враження на читача. Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй, свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила не жовчна злiсть, а сонячний смiх.
Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.
Кульмінація: перемога над ворогом.
Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні особливості пісні
Метафори: «хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати».
Епітети: «золота Вода», «хороша врода».
Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду,—
Гей, не один лях лежить головою у воду».
Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи».
Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».
Ї це перлини в украïнськiй лiтературi. Поринаючи в свiт дотепноï мови,
життєрадiсних героïв, народного гумору, веселого мисливського жарту,
переживаєш чудовi хвилини естетичноï насолоди, вiдчуваєш, як свiтлiшає на
душi та вiдлягає вiд серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника,
думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо вiн умiв у найжахливiшому вiднайти
зернини смiху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишнi: “Все життя гумористом!
Господи! Збожеволiти можна вiд суму!” I такими гiркими та трагiчними вони менi
здалися, що я вирiшила докладнiше ознайомитися з бiографiєю письменника. Дiзналася
про 10 рокiв заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрiлу, нелегке творче життя.
Здоров’ям, спокоєм, приниженням людськоï гiдностi довелося платити данину
Музi. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастяЇ визнання та любов свого народу. Його твори знали навiть неписьменнi, а за
кiлькiстю видань та перевидань фейлетонiв, гуморесок в украïнськiй лiтературi
Остаповi Вишнi, мабуть, немає рiвних.
Читаючи “Зенiтку”, “Мисливськi усмiшки”, “Дещо з украïнознавства”,
“Чухраïнцi”, дивуюся мудростi гумориста й глибинi фiлософського змiсту його
творiв. Вражає письменницька майстернiсть: умiння в невеликiй новелi поєднати
глибокий лiризм з простим жартом. Подобаються його свiжа дотепна мова, примовки,
анекдоти. Остап Вишня
Ї майстер пародiï, шаржу, травестiï.
Ми звикли завжди вiдшукувати у фактах бiографiï великих людей щось доленосне.
Остап Вишня з доброю усмiшкою, гумором розповiдає про своïх зовсiм
звичайнiсiньких батькiв: “Батьки моï були, як узагалi батьки”. У такому ж
тонi вiн згадує про свою освiту та книжки. “Книга, що найсильнiше на мене враження
справила в моïм життi,
Ї це “Катехiзис” Фiларета. До чого противна книжка! Ще якби так
Ї прочитав та й кинув, воно б нiчого, а то
Ї напам’ять”. Та й письменником, якщо вiрити оповiдачевi (“Моя автобiографiя”),
став тому, що квалiфiкацiï особливоï не мав, бухгалтерiï не знав,
то й зробився Остапом Вишнею i почав писати. Такий простий, сповнений здорового
глузду погляд на письменника-людину менi iмпонує. А вмiння його першим посмiятися
над собою справляє дуже приємне враження на читача.
Гумор, смiх можна вважати ознакою внутрiшньоï свободи людини. Очевидно, Вишня
володiв секретом внутрiшньоï свободи, яку вiн зберiгав за всiх ситуацiй,
свободи “вiд нечистоï” сили, своєï i чужоï. Тому в його душi жила
не жовчна злiсть, а сонячний смiх.