24 листопада 1806 – народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х – Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 – протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 – брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 – брав участь у придушенні польського повстання 1849 – брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 – вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. – помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Сочинение на тему: «любовь к родной земле»Скромная природа тех мест, где я провел первые годы своей сознательной жизни, не блистала пышной красотою.Здесь не было величественных гор и скал, окруженных облаками, эффективных, соблазнительных для художника, потрясающих панорам. Это был обычный русский простор: поля, леса и деревни с соломенными и деревянными кровлями, поросшими бархатным мохом. Едешь, едешь, бывало, десятки верст, и как бы ни изменяется, почти не движется окружающий вас пейзаж.Но каким чудесным, полным бурной радостной жизни казался мне этот мир в детстве! Необыкновенной казалась маленькая реченька с зелеными, заросшими ивняком и камышом берегами, со стелющимися по песчаному дну, колышущимися водорослями. Один, босяком, я бродил по лесным опушкам, поросшим иван-да-марьей, с деревенскими ребятишками ловил в реке раков, а стеклянно-прозрачные светлые стрекозы доверчиво садились на наши ничем не покрытые беловолосые головы. Здесь, в лесном краю, и родилась моя любовь к живой природе, к родной земле.
ответ:хронологічна таблиця
24 листопада 1806 – народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. У 1820-х – Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем. З 1824 – протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 – брав участь у російсько-турецькій війні , 1830–1831 – брав участь у придушенні польського повстання 1849 – брав участь у поході в Угорщину, був контужений. 1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. 1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки». 1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа». 1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр. 1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно. 1868 – вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв. 18 листопада 1874 р. – помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Дякую за те що прочитав