(за оповіданням "Федько-халамидник" В. Винниченка)
Перш ніж відповісти на це питання, треба з'ясувати, що то за людина була Толик, і, можливо, спробувати його зрозуміти. Ось що каже Володимир Винниченко про нього: "А найбільше доставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький..." Толя жив на одній вулиці з іншими хлопцями і часто бачив у вікно, як гуляють діти простих робітників. І йому подобалися їхні забавки. Так, наприклад, коли була сильна злива і діти гуляли під дощем, стрибали в калюжі, вишукували різні залізячки у струмках, Толі теж хотілося бути з ними. Він теж хотів розділяти радість і тому виходив на вулицю і приєднувався до хлопців. І хоч часом ставало "холодно і страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою". За цих обставин я навіть розумію Толика. Він теж дитина, а кожній дитині притаманні звичайні дитячі радощі. Проте він має не таких батьків, як решта. Вони багаті, виховані і освічені. І ці батьки постійно тиснуть на свою дитину, забороняючи їй робити те, що вона бажає. Тому особливої вини Толі у тому, що він "делікатний і смирний", нема. Він вихований в середовищі, представники якого вважають себе кращими за інших. Вже з самого дитинства він звик, що якщо добре попросити, то батьки йому все дозволять, що можна на когось звалити провину, і батьки в це вірять, особливо, коли винним робиш звичайних бідних людей. Толя вже так звик відбріхуватися, що не уявляє, як може бути по-іншому.
Чи хотів би я мати такого друга як Толик?
(за оповіданням "Федько-халамидник" В. Винниченка)
Перш ніж відповісти на це питання, треба з'ясувати, що то за людина була Толик, і, можливо, спробувати його зрозуміти. Ось що каже Володимир Винниченко про нього: "А найбільше доставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький..." Толя жив на одній вулиці з іншими хлопцями і часто бачив у вікно, як гуляють діти простих робітників. І йому подобалися їхні забавки. Так, наприклад, коли була сильна злива і діти гуляли під дощем, стрибали в калюжі, вишукували різні залізячки у струмках, Толі теж хотілося бути з ними. Він теж хотів розділяти радість і тому виходив на вулицю і приєднувався до хлопців. І хоч часом ставало "холодно і страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою". За цих обставин я навіть розумію Толика. Він теж дитина, а кожній дитині притаманні звичайні дитячі радощі. Проте він має не таких батьків, як решта. Вони багаті, виховані і освічені. І ці батьки постійно тиснуть на свою дитину, забороняючи їй робити те, що вона бажає. Тому особливої вини Толі у тому, що він "делікатний і смирний", нема. Він вихований в середовищі, представники якого вважають себе кращими за інших. Вже з самого дитинства він звик, що якщо добре попросити, то батьки йому все дозволять, що можна на когось звалити провину, і батьки в це вірять, особливо, коли винним робиш звичайних бідних людей. Толя вже так звик відбріхуватися, що не уявляє, як може бути по-іншому.