Кирило Тур – один із найколоритніших персонажів роману. Він оповитий романтикою запорозьких подвигів, січового братства. Джерела образу Тура слід шукати в народних думах та історичних піснях. Він так характеризує козацьке життя: “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. "Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”.
Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї. “Лучче мені Проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”, – говорить він побратимові-чорногорцеві, коли той пропонує вистрілити у Петра, у якого в руках лише шабля. Йому притаманні відчайдушні вчинки, продиктовані козацькою звитягою.
Він з однаковою відчайдушністю викрадає Лесю Череванівну, наречену Сомка, та приходить до ув’язненого Сомка, щоб врятувати його ціною власного життя. Мова Кирила близька до народнопісенної, вона сповнена прислів’ями, приказками і різноманітними дотепами.
1. Твір Т. Шевченка, який належить до жанру послання — «До Основ'яненка» (Б).
2. Твір, який Т. Шевченко присвятив Василеві Жуковському, — «Катерина» (Г).
3. Гротеск — це художній прийом, який заснований на явному спотворенні зображуваного (А).
4. Вірш Т. Шевченка, який є зразком медитації, — «Мені однаково...» (Б).
5. «... дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються...» — це портрет Василя Невольника (А).
6. В уривку з повісті «Інститутка» «Стоока наче вона була, усе бачила, усюди, як та ящірка, по хутору звивалася, і Бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить» наявні всі названі художні засоби, крім алегорії (Г).
Кирило Тур – один із найколоритніших персонажів роману. Він оповитий романтикою запорозьких подвигів, січового братства. Джерела образу Тура слід шукати в народних думах та історичних піснях. Він так характеризує козацьке життя: “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. "Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”.
Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї. “Лучче мені Проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”, – говорить він побратимові-чорногорцеві, коли той пропонує вистрілити у Петра, у якого в руках лише шабля. Йому притаманні відчайдушні вчинки, продиктовані козацькою звитягою.
Він з однаковою відчайдушністю викрадає Лесю Череванівну, наречену Сомка, та приходить до ув’язненого Сомка, щоб врятувати його ціною власного життя. Мова Кирила близька до народнопісенної, вона сповнена прислів’ями, приказками і різноманітними дотепами.
1. Твір Т. Шевченка, який належить до жанру послання — «До Основ'яненка» (Б).
2. Твір, який Т. Шевченко присвятив Василеві Жуковському, — «Катерина» (Г).
3. Гротеск — це художній прийом, який заснований на явному спотворенні зображуваного (А).
4. Вірш Т. Шевченка, який є зразком медитації, — «Мені однаково...» (Б).
5. «... дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються...» — це портрет Василя Невольника (А).
6. В уривку з повісті «Інститутка» «Стоока наче вона була, усе бачила, усюди, як та ящірка, по хутору звивалася, і Бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить» наявні всі названі художні засоби, крім алегорії (Г).