М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків” детально описує формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття. Мені цікаво читати про нього, дізнаючись про мрії і думки Івана, його погляди і переконання.
З перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань. Неспокійним він був, і забобонна мати вірила, що дитину їй підмінили, підклали бісеня. Для розкриття внутрішнього світу малого гуцула Коцюбинський використовує дієслово “знав”: “Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато”. Уся природа здається Іванкові сповненою живої й таємничої сили. Він був упевнений, що в світі панує нечиста сила, що в лісах живуть лісовики, що там блукає веселий чугайстер, якого бояться нявки.
Саме серед природи знайшов Іванко чарівну музику, яка передавала його почуття та захоплення гірською природою. “На що б око не впало, що б не сталось на світі – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті”. Я зачарована світлим і щирим почуттям Івана до Марічки. їхнє кохання невипадково теж оповите піснями. Іван грає на флоярі, Марічка співає, їхні прекрасні звуки зливаються з неповторною красою карпатської природи. Слухаючи дівчину, Іван думав, що гори давно вже засіяні її співанками. “Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля”. Великим було їхнє кохання, ще більшим стало горе і туга Івана, коли загинула Марічка. Пройшли роки, а сум за коханою час від часу вибиває його із звичайного ритму життя. Іноді він виразно чув голос Марічки:
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину… Тоді Іван кидав роботу і десь пропадав. Яким же великим було почуття, якщо Іван продовжує марити Марічкою і наяву. Свідомість його двоїться, а потім легінь цілком втрачає відчуття реальності. Йому здається, що потрібно рятувати дівчину від чугайстра, з далини чується йому голос Марічки, яка гукає його: “Іва-а! – стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки”. Втративши пильність, Іван гине.
Іван – улюблений герой повісті. Подобається мені своєю вродою, оптимізмом, життєлюбністю, вірністю у коханні, чутливою і щирою душею, щедрістю, любов’ю до природи.
Відповідь:
М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків” детально описує формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття. Мені цікаво читати про нього, дізнаючись про мрії і думки Івана, його погляди і переконання.
З перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань. Неспокійним він був, і забобонна мати вірила, що дитину їй підмінили, підклали бісеня. Для розкриття внутрішнього світу малого гуцула Коцюбинський використовує дієслово “знав”: “Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато”. Уся природа здається Іванкові сповненою живої й таємничої сили. Він був упевнений, що в світі панує нечиста сила, що в лісах живуть лісовики, що там блукає веселий чугайстер, якого бояться нявки.
Саме серед природи знайшов Іванко чарівну музику, яка передавала його почуття та захоплення гірською природою. “На що б око не впало, що б не сталось на світі – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті”. Я зачарована світлим і щирим почуттям Івана до Марічки. їхнє кохання невипадково теж оповите піснями. Іван грає на флоярі, Марічка співає, їхні прекрасні звуки зливаються з неповторною красою карпатської природи. Слухаючи дівчину, Іван думав, що гори давно вже засіяні її співанками. “Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля”. Великим було їхнє кохання, ще більшим стало горе і туга Івана, коли загинула Марічка. Пройшли роки, а сум за коханою час від часу вибиває його із звичайного ритму життя. Іноді він виразно чув голос Марічки:
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину… Тоді Іван кидав роботу і десь пропадав. Яким же великим було почуття, якщо Іван продовжує марити Марічкою і наяву. Свідомість його двоїться, а потім легінь цілком втрачає відчуття реальності. Йому здається, що потрібно рятувати дівчину від чугайстра, з далини чується йому голос Марічки, яка гукає його: “Іва-а! – стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки”. Втративши пильність, Іван гине.
Іван – улюблений герой повісті. Подобається мені своєю вродою, оптимізмом, життєлюбністю, вірністю у коханні, чутливою і щирою душею, щедрістю, любов’ю до природи.
Пояснення: