Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.
За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.
У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.
Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.
Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.
Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.
Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.
В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.
Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.
Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.
Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.
У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.
У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.
Главным персонажем повести Александра Грина является мечтательная и искренняя девушка Ассоль. Эта девушка - один из самых романтических персонажей русской литературы XX века.
Мать Ассоль рано умерла, и ее вырастил отец – моряк и ремесленник Лонгрен. Жители деревни их не любили. Девочка с ранних лет привыкла к одиночеству. Окружающие её отвергли, ей приходилось терпеть насмешки и оскорбления. Ассоль даже считали сумасшедшей. Она рассказала односельчанам историю о встрече с чародеем, который пророчил, что за ней в назначенный час приплывёт благородный принц на корабле с парусами алого цвета. После этого её прозвали корабельной Ассолью.
По своему складу героиня отличается яркой фантазией и искренним сердцем. Ассоль смотрит на мир широко распахнутыми глазами, она верит в свой идеал и никогда не откажется от мечты. У неё богатый внутренний мир и она умеет видеть глубокий смысл в простых вещах.
Ассоль образованна и любит читать. Ей присущи трудолюбие и любовь к природе. С растениями она общается, как с живыми существами, проявляет о них заботу. Когда же Ассоль подрастает, то становится по-настоящему красивой. Ей к лицу любые наряды. Она милая и обаятельная девушка. Её лицо чистое и светлое, как у ребёнка.
В душе Ассоль всегда лелеяла свою сокровенную мечту о корабле с алыми парусами. Даже отец девочки надеялся, что через время она выбросит из головы предсказание волшебника Эгля. Но самозабвенно грезить и игнорировать злые выпады односельчан укрепили дух девушки. В ее жизни настал час для чуда. Она повстречала того, кто понял её чуткую юную душу и осуществил сокровенную мечту. У берегов её родной деревни появилось судно с алыми парусами. Его построил для Ассоль капитан Грэй – благородный моряк, который узнал историю Ассоль и воплотил ее в действительность.
Ця новела Ольги Кобилянської — яскравий приклад твору епохи модернізму. Незвичайна історія життя трьох жінок розповідає нам про окремішність людини, яка випереджає свій час. Головні героїні думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу. І в цьому — головна його особливість.
За жанром твір — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.
У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці.
Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле. Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.
Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії.
Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Ворохобна, тобто бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті головної героїні.
Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.
В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє.
Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.
Система подій розвитку дій сприяє стрімкому розгортанню сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу, легку, частину вальсу.
Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу, «світлу», частину новели від подальших трагічних подій. По смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.
У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.
У «Valse melancolique» О. Кобилянська виступає новаторкою у створенні художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.
Главным персонажем повести Александра Грина является мечтательная и искренняя девушка Ассоль. Эта девушка - один из самых романтических персонажей русской литературы XX века.
Мать Ассоль рано умерла, и ее вырастил отец – моряк и ремесленник Лонгрен. Жители деревни их не любили. Девочка с ранних лет привыкла к одиночеству. Окружающие её отвергли, ей приходилось терпеть насмешки и оскорбления. Ассоль даже считали сумасшедшей. Она рассказала односельчанам историю о встрече с чародеем, который пророчил, что за ней в назначенный час приплывёт благородный принц на корабле с парусами алого цвета. После этого её прозвали корабельной Ассолью.
По своему складу героиня отличается яркой фантазией и искренним сердцем. Ассоль смотрит на мир широко распахнутыми глазами, она верит в свой идеал и никогда не откажется от мечты. У неё богатый внутренний мир и она умеет видеть глубокий смысл в простых вещах.
Ассоль образованна и любит читать. Ей присущи трудолюбие и любовь к природе. С растениями она общается, как с живыми существами, проявляет о них заботу. Когда же Ассоль подрастает, то становится по-настоящему красивой. Ей к лицу любые наряды. Она милая и обаятельная девушка. Её лицо чистое и светлое, как у ребёнка.
В душе Ассоль всегда лелеяла свою сокровенную мечту о корабле с алыми парусами. Даже отец девочки надеялся, что через время она выбросит из головы предсказание волшебника Эгля. Но самозабвенно грезить и игнорировать злые выпады односельчан укрепили дух девушки. В ее жизни настал час для чуда. Она повстречала того, кто понял её чуткую юную душу и осуществил сокровенную мечту. У берегов её родной деревни появилось судно с алыми парусами. Его построил для Ассоль капитан Грэй – благородный моряк, который узнал историю Ассоль и воплотил ее в действительность.