Повість-казка марини павленко «русалонька із 7-в, або прокляття роду кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. дівчинку софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця валя. дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. ще софійка страшенно переживає через те, що однокласник вадим кулаківський майже не звертає на неї уваги. дівчинку бентежить новина, що рід кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. понад усе софійці хочеться родині, щоб вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. правда, самому вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, софійка відважилася подолати час. дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. дивним чином софійка завади опиняється у вирі подій. вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. софійка втрутилася в минуле, врятувала катрю кулаківську, її нареченого семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. звичайно, твір наповнений казковими , мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі марини павленко багато реального. усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми. Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії. Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).