Вакула-коваль – головний герой повісті, що відкриває другу частину “Вечорів”.В. закоханий у вередливу дочку багатого козака Корния Чуприни, чорнооку сімнадцятилітню Оксану. Та в кепкування вимагає добути для неї черевики(туфельки), які носить сама цариця, – інакше не вийде заміж за В.; коваль біжить з села з наміром ніколи в нього не повертатися – і випадково прихоплює мішок, в який його мати, сорокарічна відьма Солоха, сховала залицяльника-біса, коли нагрянули до неї інші кавалери. Повторивши сюжетний хід повести про св. Иоанне, архієпископові Новгородському, і св. Антонії Римлянине, В.умудряється осідлати біса і, погрожуючи тому хрестом, вирушає в Петербург. Змішавшись з натовпом запорожців, проникає в палац; ви у Катерини Великою царські черевики. Тим часом злякана Оксана устигає без пам’яті закохатися в коваля, даремно нею скривдженого і, може трапитися, втраченого назавжди. Черевики доставлені, але весілля відбулося б і без них.Від сцени до сцени тональність оповідання все м’якша, все глузливіша; образ “світового зла”, з яким належить упоратися ковалеві, все несерйозніше. Розв’язуючи мішок з бісом, В. задумливо вимовляє: “Тут, здається, я поклав струмент свій”; і насправді – нечистій силі належить послужити “струментом”
Літературна спадщина Володимира Винниченка привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психрлогії людини. Свідченням, цьому є дитяче оповідання «Федько-халамидник». Воно назване за іменем головного героя твору - Федька - хлопчика з робітничого передмістя. За непосидючу вдачу, схильність до витівок хлопчика прозвали на вулиці «халамидником», тобто бешкетником, розбишакою. В основі твору лежить конфлікт, який трапився в дитячому середовищі: через непорядну поведінку одного хлопчика помер інший, але подібна ситуація могла б статися й серед дорослих. На «дитячому» матеріалі письменник порушує далеко не дитячі проблеми вірності в дружбі й товаришуванні, порядності. Ці проблеми автор розкриває через два центральні образи оповідання - Федька й Толі, через майстерний аналіз їхньої психології та вчинків. Федько й Толя в оповіданні протиставлені. Федько, на перший погляд, безтурботний, розбишакуватий хлопчина, який прагне бути першим у дитячому колективі, часто здійснює ризиковані вчинки, які шокують дорослих. Наприклад, перехід через річку по крижинах навесні. Але у цього «халамидника» добре серце, він прекрасний товариш, завжди подасть руку до ншому. Ці риси вдачі Федька письменник розкриває через його вчинки, зокрема поведінку у винятковій ситуації, коли панське дитя Толя також опинився на крижинах, копіюючи Федька, і провалився під лід. У цій ситуації навіть дорослі розгубилися, а Федько порятував Толю. Федько надзвичайно порядна людина, батько навчає його бути чесним, ніколи не обманювати. Лише один раз Федько обманув, бажаючи вигородити Толика, - він узяв його вину на себе. Це дорого обійшлося хлопчикові: крім того, що він простудився, рятуючи панича, батьки жорстоко побили його. Моральна травма ускладнила й без того тяжкий стан хлопчика, і він помер. Образ Толика - панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через повег дінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже гав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За до виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика. Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик, не змінюються.
