Твір на тему "твір шевченко, який мені сподобався" (заповіт, мені тринадцятий минало или тополя)

Характеристика образу Михайлика.

   Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.

  Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов  та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.  

    В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.  

    Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.

    Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу  до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».

    Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.

Объяснение:

(1902)Літературний рід: епос.Жанр: повість.Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, його дружина Ма­рійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний ґазда Ва­силь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.Сюжет твору: заможний ґазда Василь Чоп’як віддає свою дочку Па-расинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчу-ка) — старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло — чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава — байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться — Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться — Марія була трудолюбивою ґаздинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчи­ла їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким — жид, з яким Іво­ніка домовився про Михайла й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії — Михайло все частіше ду­мав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші — якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вог­няними очима, Михайло заспокоїв дівчину — тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир… — восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла — хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство — тепер щотижня до нього прихо­див батько, усіляко підтримував сина — Марійка гнівалася на Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою — Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія — якось зустрілися на пасовись­ку Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої ди­тини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі — Рахіра поскаржилася на Ан­ну Саві — Михайло був удома у відпустці — Сава попросив Михайла пі­ти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відре­монтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився — на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла — багато людей зібралося у Федорчуків, ко­ли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто бать­ко ще не народженої дитини — Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця — Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що «за землю підняв Сава руку на свого брата, лиги за землю!., іншого тут не могло бути» — на другий день приїхала комісія і встановила, що в Ми­хайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску — Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці — лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця — Саву запі­дозрили, але нічого не знайшли — коли робили розтин тіла, з нього випа­ла куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава — Івоніка боявся втратити й другого сина — Саву забрали до міс­та — відбулося поховання Михайла— Анна народила близнят (двох хлопчиків) — навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну — на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоло­вік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі — через брак доказів Саву відпустили — він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батько­вої землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови — Анна жила з боже­вільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся — померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впіз­наючи нікого) — Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків — Ан­ну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) — про­йшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу го­дували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) — Докіїн брат Петро став лісником і од­ружився з Анною, минуло п’ять років, і в них народився хлопчик — Івоні­ка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.