Твір на тему:"Твори Шевченка якого періоду мені найбільше сподобалися.Чому?" У висловлюванні вказувати назви творів, про які події йдеться (тематика), чи актуальні ці теми сьогодні?
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими. Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників. Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Пояснення:
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо». Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися? Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки. Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя. Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.
А. Малишко будує твори цього жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя. Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї”, на якому оживає "і дитинство, й розлука, й ... материнська любов”. Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері - її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усмішка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями:
Я візьму той рушник наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і тему розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.
У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей обрав виконує подвійну функцію — конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійними у цьому плані є вже згадуваний образ рушника і білих каштанів — і як окраси Києва, і як спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежини в ріднім краї — і як до болю знайомої доріжки біля батьківської хати, і як широкого та складного життєвого шляху.
У "Пісні про вчительку” А. Малишко використовує фольклорний символ зорі, переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом — сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:
Вчителько моя, зоре світова.
Де тебе питать?
Де тебе зустріти?
Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спогад про дуже світлу і добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена у свою справу, в дітей, бо, втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна закономірність:
Знов щебече юнь і цвіте трава.
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова.
Раднице моя На Вкраїні милій!
Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про минуле і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка. їхня чарівність у й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто розкривається за до окремих пейзажних деталей (стежина “дощами мита перемита, дощами знесена у даль", “сонечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти”). Важливу роль відіграє деталь у піснях про кохання:
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
Постійні епітети «карії», «білі» наповнюють твір ніжністю, інтимністю.
Найчастіше пісня поета починається а яскравого емоційного образу — білих каштанів, ранній солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях.
Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Малишка розкриваються за до довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.
Відповідь:
У книзі описано долю чотирьох головних героїв – Славка Беркута, Юлька Ващук, Лілії Теслюк та Стефка Вус. На долю цих підлітків випали неабиякі випробування, які зробили їх дорослішими. Кожен з цих образів є складним та багатогранним, зі своїм минулим. Юлько Ващук був відмінником і талановитим художником але він почувається дуже самотнім, це відмежовує його від інших, знищує зсередини. Хлопцю дуже складно знайти себе у цьому світі без підтримки дорослих та однолітків, його талант не має прихильників. Внутрішній стрижень Юлька загубився поміж історичних епох, що той вивчає, та людей, які йому байдужі. Він заздрить іншим, бо вважає що їх життя є простішим, ніж його. Це заважає йому спілкуватися навіть з найкращим другом Славком Беркутом. Такий важкий психологічний стан підлітка породжує жорстокість, він навіть вирішує підмовити інших дітей побити Славка, коли той буде йти додому з тренування. А коли його задум провалився і Юлько потрапив у міліцію то назвався іменем Славка, чим завдав багато проблем тому. Ми можемо лише здогадуватися чи стане на правильний шлях підліток…
Пояснення:
Сильним є двобій Славка і Юлька. Звичайно Юлько ніколи не тримав шпаги в руках, та Славко хотів хоча б раз у житті побачити кращого за себе переможеним. Цей двобій був не боротьбою образи та заздрості, він є втіленням величезного непорозуміння між людьми. Шпага Славка зламалася, поранивши Юлька. За цю помилку Славко поплатився, коли його звинуватили у злочині, якого він не робив. Коли суспільство майже відвернулося від нього, він витримує цю самотність і врешті чує від друзів заповітне : «Ми тобі віримо». Завдяки своїй внутрішній силі Славко зміг знайти вихід у цій безнадійній ситуації. А Юлько за свою підлість покарає себе сам, так як він зробив це у випадку з розчаруванням у рідних. Та чи знайде він у собі сили, щоб покаятися, зізнатися? Книга є дуже психологічною, люди самі вправі вирішувати та нести відповідальність за свої вчинки. Лілія Теслюк росте талановитою, доброю, розумно. Вона є людиною настрою і завжди перебуває у центрі уваги. Любить хвалитися успіхами, досконало знає англійську. Вона готова ділитися своїм життєвим досвідом з іншими та і у її життя є проблеми. Одна з них – спілкування у колективі. Ліля першою прийшла на до Славкові, незважаючи на давню образу та конфлікт. У дівчини творча натура, одним з її талантів є балет і у тренуваннях Славка вона вбачає тільки фізичний розвиток. Пізніше вона розуміє, що у бойових мистецтвах є важлива світоглядна філософія, це допомагає їй знайти повноцінне спілкування і супутника життя. Стефку Вус не пощастило в житті, його батько випивав. Він виховується вулицею, не має друзів і поступово стає на шлях злочинного життя. Але у книзі Стефка описують не як хулігана, а як самотнього підлітка. Це спонукає читача по-іншому дивитися на подібних людей. Доки була жива бабуся,Стефко був щасливий, та коли її не стало провідником у світ стала старенька вчителька. Тепло її розігріє добре серце хлопця.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/shpaga-slavka-berkuti-stisliy-perekaz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
А. Малишко будує твори цього жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя. Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї”, на якому оживає "і дитинство, й розлука, й ... материнська любов”. Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері - її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усмішка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями:
Я візьму той рушник наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і тему розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.
У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей обрав виконує подвійну функцію — конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійними у цьому плані є вже згадуваний образ рушника і білих каштанів — і як окраси Києва, і як спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежини в ріднім краї — і як до болю знайомої доріжки біля батьківської хати, і як широкого та складного життєвого шляху.
У "Пісні про вчительку” А. Малишко використовує фольклорний символ зорі, переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом — сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:
Вчителько моя, зоре світова.
Де тебе питать?
Де тебе зустріти?
Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спогад про дуже світлу і добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена у свою справу, в дітей, бо, втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна закономірність:
Знов щебече юнь і цвіте трава.
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова.
Раднице моя На Вкраїні милій!
Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про минуле і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка. їхня чарівність у й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто розкривається за до окремих пейзажних деталей (стежина “дощами мита перемита, дощами знесена у даль", “сонечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти”). Важливу роль відіграє деталь у піснях про кохання:
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
Постійні епітети «карії», «білі» наповнюють твір ніжністю, інтимністю.
Найчастіше пісня поета починається а яскравого емоційного образу — білих каштанів, ранній солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях.
Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Малишка розкриваються за до довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.