Твір на тему у чому краса і сила людини 1. Прочитайте тему, визначте проблематику.
2. Сформулюйте свої тези, думки про тему, аргументи
3. Про пишіть їх на чернетці
4. Переконайтесь, що є у творі вступна частина, основна частина та кінцівка (висновки)
5. Перепишіть на чистий аркуш
Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.
Объяснение:
Пантелеймон Куліш «Чорна рада»
«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,
розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).
Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –
славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса
Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.
Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм
сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.
Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський
двобій, запорозький суд, кара.
Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.
Кульмінація – сама рада
Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.
Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі
Історична основа
Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні
розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної
ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й
обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,
були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною
радою.
Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за
гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають
представники різних політичних орієнтацій.
На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник
польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні
козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима
Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в
Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд
не затвердив цього обрання.
Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної
України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він
утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі
розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові
верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого
царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на
словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був
обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його
прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику
козацької старшини.
Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного
селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.
Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її
ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної
системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між
претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи
феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.
Народився 11 (24) травня 1912 року в селі Дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. Після закінчення загальноосвітньої школи навчався в педагогічному технікумі. Трудову діяльність розпочав у вінницькій газеті «Більшовицька правда».
У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 року вчителював у селах Київщини; 1939 року був мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. З 1944 року працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського.
Після війни, на за поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1954 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6—10-го скликань, був заступником голови Ради Національностей.