Балади з'явилися в XII-XIII століттях в Провансі. Спочатку це були любовні пісні, які супроводжують танець. До XIV століття у Франції балади зазнали значних змін. Вони втратили прив'язку до танцю, і сформували свої канонічні риси: три постійні строфи, стійку схему римування, звернення до конкретної людини, ритмічні повторення. Значний внесок у розвиток французької балади того часу вніс поет Франсуа Війон.
Українські народні балади поділяються на два види: соціально-побутові та історичні.
Соціально-побутові балади розповідають про відносини між людьми: дітьми і батьками, сестрами і братами, дружинами та чоловіками і так далі, а також розкриваються різні почуття: любов, вірність, ненависть, співчуття. Для соціально-побутових балад характерний такий поворот сюжету, при якому люди перетворюються на птахів, тварин або рослини. Прикладом української соціально-побутової балади є твір «Ой чіє ж то жито ...», в якому розповідається про сімейний конфлікт між свекрухою та невісткою, що привів до того, що невістка перетворюється на тополю.
Темою історичних балад ставали випадки, що відбувалися з людьми на тлі історичних подій. В основному це опис життя, героїчних вчинків і смерті козаків, в яких із засудженням розповідається про війну, яка є джерелом горя людей. Балади описують і важке становище українських людей, що потрапили у турецький полон, їх вірність своєму народові. Суворо засуджується в баладах відступництво. Про це розповідається в історичній баладі про старого козака з Січі. У ній козаки розкривають зраду козака Сави Чалого і піддають його справедливому покаранню.
Балади як жанр української поезії
У творчості українських поетів балада, маючи схожі риси з такими жанрами, як дума і романс, активно розвивалася до кінця XIX століття. Використовували балади у своїй творчості такі українські поети, як Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Іван Василевич, Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Сюжети балад переважно були напруженими, розвивалися на тлі суворої природи, містили фантастичні елементи.
Балади як жанр української поезії XX століття
У XX сторіччі українська поетична балада значно змінюється. Фантастичні сюжети минулого століття зустрічаються рідко, їх витісняють історико-героїчні теми балад, засновані на подіях визвольного руху 1917-1921 років. Цій темі присвячували свої балади українські поети, що належать до «розстріляного відродження» і жили в еміграції. Помітним твором української літератури в 1930 році стала «Книга балад» Олекси Влизька.
У другій половині минулого століття українська балада звернулася до соціально-побутового сюжету, зберігши властивий їй напружений драматичний зміст. У цьому жанрі створював свої поетичні твори Іван Драч. У 1967 році він видав збірку «Балади буднів», в якій постійно приземляв традиційний баладний пафос.
Объяснение:
Балади з'явилися в XII-XIII століттях в Провансі. Спочатку це були любовні пісні, які супроводжують танець. До XIV століття у Франції балади зазнали значних змін. Вони втратили прив'язку до танцю, і сформували свої канонічні риси: три постійні строфи, стійку схему римування, звернення до конкретної людини, ритмічні повторення. Значний внесок у розвиток французької балади того часу вніс поет Франсуа Війон.
Українські народні балади поділяються на два види: соціально-побутові та історичні.
Соціально-побутові балади розповідають про відносини між людьми: дітьми і батьками, сестрами і братами, дружинами та чоловіками і так далі, а також розкриваються різні почуття: любов, вірність, ненависть, співчуття. Для соціально-побутових балад характерний такий поворот сюжету, при якому люди перетворюються на птахів, тварин або рослини. Прикладом української соціально-побутової балади є твір «Ой чіє ж то жито ...», в якому розповідається про сімейний конфлікт між свекрухою та невісткою, що привів до того, що невістка перетворюється на тополю.
Темою історичних балад ставали випадки, що відбувалися з людьми на тлі історичних подій. В основному це опис життя, героїчних вчинків і смерті козаків, в яких із засудженням розповідається про війну, яка є джерелом горя людей. Балади описують і важке становище українських людей, що потрапили у турецький полон, їх вірність своєму народові. Суворо засуджується в баладах відступництво. Про це розповідається в історичній баладі про старого козака з Січі. У ній козаки розкривають зраду козака Сави Чалого і піддають його справедливому покаранню.
Балади як жанр української поезії
У творчості українських поетів балада, маючи схожі риси з такими жанрами, як дума і романс, активно розвивалася до кінця XIX століття. Використовували балади у своїй творчості такі українські поети, як Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Іван Василевич, Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Сюжети балад переважно були напруженими, розвивалися на тлі суворої природи, містили фантастичні елементи.
Балади як жанр української поезії XX століття
У XX сторіччі українська поетична балада значно змінюється. Фантастичні сюжети минулого століття зустрічаються рідко, їх витісняють історико-героїчні теми балад, засновані на подіях визвольного руху 1917-1921 років. Цій темі присвячували свої балади українські поети, що належать до «розстріляного відродження» і жили в еміграції. Помітним твором української літератури в 1930 році стала «Книга балад» Олекси Влизька.
У другій половині минулого століття українська балада звернулася до соціально-побутового сюжету, зберігши властивий їй напружений драматичний зміст. У цьому жанрі створював свої поетичні твори Іван Драч. У 1967 році він видав збірку «Балади буднів», в якій постійно приземляв традиційний баладний пафос.