Постановка проблеми. Стрімкий розвиток інформаційних технологій відкрив перед людством
безліч можливостей і в той же час обумовив появу
маси викликів, які охопили чи не всі сфери людського буття та потребують відповідного реагування.
Одним із важливих завдань, що постає перед економічною та юридичною науками, є вивчення такого
явища, як «дистанційна праця». Попри те, що кількість працівників, які реалізують трудову функцію
поза межами приміщень роботодавця, щодня зростає,
число питань, що пов’язані із дистанційною зайнятістю та потребують подальшого вивчення, залишається значним. Про необхідність проведення масштабних досліджень та формування національного
законодавчого поля, що регулювало би порядок застосування дистанційної праці, говорять як правники, так і економісти, проте національний законодавець і досі приділяє позначеній проблемі лише епізодичну увагу. Так, термін «дистанційна праця» не
згадується в жодному законі України, тоді як у декількох місцях мова йде про працю вдома, що є одним із видів праці дистанційної (ч. 8 ст. 179 Кодексу
законів про працю України (далі – КЗпП України);
ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» тощо).
Аналіз останніх досліджень. Дослідженню
проблем дистанційної праці присвячено роботи таких вітчизняних учених-правників, як Ю. О. Саєнко,
П. Ю. Світайло, Я. В. Свічкарьова, О. Г. Середа; дещо
більшу увагу названій темі присвячено в роботах
фахівців із економіки: Л. М. Ємельяненко, А. М. Колот, В. А. Красномовець, І. І. Моторна, М. М. Моцар,
Л. В. Новожилова та ін. Слід зазначити, що істотну
роль у формуванні поглядів українських науковців
відіграють роботи вчених із тих країн, де дистанцій на праця вже існує певний час у законодавчому полі.
Так, до вивчення особливостей правового регулювання праці дистанційних трудівників у своїх дослідженнях звертаються І. Я. Кисельов, О. В. Моцна,
А. М. Лушніков, М. В. Лушнікова, І. В. Погодіна,
В. Г. Сойфер тощо. Попри значну роботу, проведену
вітчизняними вченими в цій сфері, національному
трудовому праву й досі бракує цілісного погляду на
проблему дистанційної праці, який би віддзеркалював уже існуючий стан речей та сприяв якнайкращому захисту прав сторін трудових правовідносин.
Тому метою роботи є вивчення особливостей трудових відносин із дистанційними працівниками, що
істотним чином відрізняють їх від класичних трудових відносин
Постановка проблеми. Стрімкий розвиток інформаційних технологій відкрив перед людством
безліч можливостей і в той же час обумовив появу
маси викликів, які охопили чи не всі сфери людського буття та потребують відповідного реагування.
Одним із важливих завдань, що постає перед економічною та юридичною науками, є вивчення такого
явища, як «дистанційна праця». Попри те, що кількість працівників, які реалізують трудову функцію
поза межами приміщень роботодавця, щодня зростає,
число питань, що пов’язані із дистанційною зайнятістю та потребують подальшого вивчення, залишається значним. Про необхідність проведення масштабних досліджень та формування національного
законодавчого поля, що регулювало би порядок застосування дистанційної праці, говорять як правники, так і економісти, проте національний законодавець і досі приділяє позначеній проблемі лише епізодичну увагу. Так, термін «дистанційна праця» не
згадується в жодному законі України, тоді як у декількох місцях мова йде про працю вдома, що є одним із видів праці дистанційної (ч. 8 ст. 179 Кодексу
законів про працю України (далі – КЗпП України);
ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» тощо).
Аналіз останніх досліджень. Дослідженню
проблем дистанційної праці присвячено роботи таких вітчизняних учених-правників, як Ю. О. Саєнко,
П. Ю. Світайло, Я. В. Свічкарьова, О. Г. Середа; дещо
більшу увагу названій темі присвячено в роботах
фахівців із економіки: Л. М. Ємельяненко, А. М. Колот, В. А. Красномовець, І. І. Моторна, М. М. Моцар,
Л. В. Новожилова та ін. Слід зазначити, що істотну
роль у формуванні поглядів українських науковців
відіграють роботи вчених із тих країн, де дистанцій на праця вже існує певний час у законодавчому полі.
Так, до вивчення особливостей правового регулювання праці дистанційних трудівників у своїх дослідженнях звертаються І. Я. Кисельов, О. В. Моцна,
А. М. Лушніков, М. В. Лушнікова, І. В. Погодіна,
В. Г. Сойфер тощо. Попри значну роботу, проведену
вітчизняними вченими в цій сфері, національному
трудовому праву й досі бракує цілісного погляду на
проблему дистанційної праці, який би віддзеркалював уже існуючий стан речей та сприяв якнайкращому захисту прав сторін трудових правовідносин.
Тому метою роботи є вивчення особливостей трудових відносин із дистанційними працівниками, що
істотним чином відрізняють їх від класичних трудових відносин
Постановка проблеми. Стрімкий розвиток інформаційних технологій відкрив перед людством
безліч можливостей і в той же час обумовив появу
маси викликів, які охопили чи не всі сфери людського буття та потребують відповідного реагування.
Одним із важливих завдань, що постає перед економічною та юридичною науками, є вивчення такого
явища, як «дистанційна праця». Попри те, що кількість працівників, які реалізують трудову функцію
поза межами приміщень роботодавця, щодня зростає,
число питань, що пов’язані із дистанційною зайнятістю та потребують подальшого вивчення, залишається значним. Про необхідність проведення масштабних досліджень та формування національного
законодавчого поля, що регулювало би порядок застосування дистанційної праці, говорять як правники, так і економісти, проте національний законодавець і досі приділяє позначеній проблемі лише епізодичну увагу. Так, термін «дистанційна праця» не
згадується в жодному законі України, тоді як у декількох місцях мова йде про працю вдома, що є одним із видів праці дистанційної (ч. 8 ст. 179 Кодексу
законів про працю України (далі – КЗпП України);
ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» тощо).
Аналіз останніх досліджень. Дослідженню
проблем дистанційної праці присвячено роботи таких вітчизняних учених-правників, як Ю. О. Саєнко,
П. Ю. Світайло, Я. В. Свічкарьова, О. Г. Середа; дещо
більшу увагу названій темі присвячено в роботах
фахівців із економіки: Л. М. Ємельяненко, А. М. Колот, В. А. Красномовець, І. І. Моторна, М. М. Моцар,
Л. В. Новожилова та ін. Слід зазначити, що істотну
роль у формуванні поглядів українських науковців
відіграють роботи вчених із тих країн, де дистанцій на праця вже існує певний час у законодавчому полі.
Так, до вивчення особливостей правового регулювання праці дистанційних трудівників у своїх дослідженнях звертаються І. Я. Кисельов, О. В. Моцна,
А. М. Лушніков, М. В. Лушнікова, І. В. Погодіна,
В. Г. Сойфер тощо. Попри значну роботу, проведену
вітчизняними вченими в цій сфері, національному
трудовому праву й досі бракує цілісного погляду на
проблему дистанційної праці, який би віддзеркалював уже існуючий стан речей та сприяв якнайкращому захисту прав сторін трудових правовідносин.
Тому метою роботи є вивчення особливостей трудових відносин із дистанційними працівниками, що
істотним чином відрізняють їх від класичних трудових відносин
Объяснение:
Постановка проблеми. Стрімкий розвиток інформаційних технологій відкрив перед людством
безліч можливостей і в той же час обумовив появу
маси викликів, які охопили чи не всі сфери людського буття та потребують відповідного реагування.
Одним із важливих завдань, що постає перед економічною та юридичною науками, є вивчення такого
явища, як «дистанційна праця». Попри те, що кількість працівників, які реалізують трудову функцію
поза межами приміщень роботодавця, щодня зростає,
число питань, що пов’язані із дистанційною зайнятістю та потребують подальшого вивчення, залишається значним. Про необхідність проведення масштабних досліджень та формування національного
законодавчого поля, що регулювало би порядок застосування дистанційної праці, говорять як правники, так і економісти, проте національний законодавець і досі приділяє позначеній проблемі лише епізодичну увагу. Так, термін «дистанційна праця» не
згадується в жодному законі України, тоді як у декількох місцях мова йде про працю вдома, що є одним із видів праці дистанційної (ч. 8 ст. 179 Кодексу
законів про працю України (далі – КЗпП України);
ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» тощо).
Аналіз останніх досліджень. Дослідженню
проблем дистанційної праці присвячено роботи таких вітчизняних учених-правників, як Ю. О. Саєнко,
П. Ю. Світайло, Я. В. Свічкарьова, О. Г. Середа; дещо
більшу увагу названій темі присвячено в роботах
фахівців із економіки: Л. М. Ємельяненко, А. М. Колот, В. А. Красномовець, І. І. Моторна, М. М. Моцар,
Л. В. Новожилова та ін. Слід зазначити, що істотну
роль у формуванні поглядів українських науковців
відіграють роботи вчених із тих країн, де дистанцій на праця вже існує певний час у законодавчому полі.
Так, до вивчення особливостей правового регулювання праці дистанційних трудівників у своїх дослідженнях звертаються І. Я. Кисельов, О. В. Моцна,
А. М. Лушніков, М. В. Лушнікова, І. В. Погодіна,
В. Г. Сойфер тощо. Попри значну роботу, проведену
вітчизняними вченими в цій сфері, національному
трудовому праву й досі бракує цілісного погляду на
проблему дистанційної праці, який би віддзеркалював уже існуючий стан речей та сприяв якнайкращому захисту прав сторін трудових правовідносин.
Тому метою роботи є вивчення особливостей трудових відносин із дистанційними працівниками, що
істотним чином відрізняють їх від класичних трудових відносин
Объяснение: