твір на тему зображення мужніх героїв захисників рідної землі в історичних піснях "Зажурилась Україна", "Та, ой, як крикнув же козак Сірко", "Ой морозе Морозенку", "Максим козак Залізняк", "Чи не той то хміль", "За сибіром сонце сходить"
Саме так хочеться до тебе звернутись. Не "Павлусь", а "Павло". Тому що за те страшне літо, яке все змінило у твоєму житті, ти з маленького хлопчика Павлуся змушений був стати дорослим і сміливим козаком Павлом. Я пишу тобі цього листа, щоб сказати, що ти дуже хоробрий, відважний і вірний. Саме твоя вірність і любов до рідного краю, родини, традицій і звичаїв свого народу до тобі вистояти і домогтися свого. Я вражена тим, що ти не побоявся один відправитися в Крим на пошуки рідної сестри Ганнусі. Мене вразила твоя кмітливість. Не кожен зміг би додуматися зробити так, щоб самі татари шукали твою сестру. Думаю, що Ганнусі дуже поталанило мати такого брата як ти. Впевнена, що зі мною погодиться і твій брат Петро. Коли ти віддавав йому бублик з медом, який ще беріг запах маминих рук, рідної домівки, моє серце кровʼю обливалося. Цей бублик – це все що залишилося тобі і братові на згадку про загиблу маму. І хоч твоя щирість, наївність, а то й впертість інколи слугували тобі погану службу, та все ж саме вони дозволили тобі домогтися свого. Дивно, але навіть жорстокий і підлий вчинок зрадника Карима, привів тебе до людей, які до тобі у пошуках сестри. А ще ця історія навчила тебе прощати. А це також потрібно вміти. Не даремно навіть сотник Недоля, який мало тебе знав, сказав після твоєї втечі до Криму:«Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...». Сподіваюся, що так у твоєму житті і сталося.
на вдув где Тарас Шевченко так і справдіе поголив бороду, встигнувши зафіксувати її на фотографії, де він знятий в шапці і кожусі. Згодом він ще не раз відвідував майстерні кращих петербурзьких фотографів – О. Шпаковського, К. Нагорецького,Г. Деньєра, М.Досса, завдяки чому до наших днів дійшло чимало світлин і створених на їхній основі офортних і живописних автопортретів Т.Шевченка. На всіх без винятку документальних творах останніх років життя поета-художника він зображений без бороди, з густими обвислими вусами, облисілою головою і уважним зосередженим поглядом. Одна з найбільших вдалих світлин, авторм якої був М. Досі, датується січнем 1860 року.
Відповідь:
колись вже писала
Здоров будь, козаче Павле!
Саме так хочеться до тебе звернутись. Не "Павлусь", а "Павло". Тому що за те страшне літо, яке все змінило у твоєму житті, ти з маленького хлопчика Павлуся змушений був стати дорослим і сміливим козаком Павлом. Я пишу тобі цього листа, щоб сказати, що ти дуже хоробрий, відважний і вірний. Саме твоя вірність і любов до рідного краю, родини, традицій і звичаїв свого народу до тобі вистояти і домогтися свого. Я вражена тим, що ти не побоявся один відправитися в Крим на пошуки рідної сестри Ганнусі. Мене вразила твоя кмітливість. Не кожен зміг би додуматися зробити так, щоб самі татари шукали твою сестру. Думаю, що Ганнусі дуже поталанило мати такого брата як ти. Впевнена, що зі мною погодиться і твій брат Петро. Коли ти віддавав йому бублик з медом, який ще беріг запах маминих рук, рідної домівки, моє серце кровʼю обливалося. Цей бублик – це все що залишилося тобі і братові на згадку про загиблу маму. І хоч твоя щирість, наївність, а то й впертість інколи слугували тобі погану службу, та все ж саме вони дозволили тобі домогтися свого. Дивно, але навіть жорстокий і підлий вчинок зрадника Карима, привів тебе до людей, які до тобі у пошуках сестри. А ще ця історія навчила тебе прощати. А це також потрібно вміти. Не даремно навіть сотник Недоля, який мало тебе знав, сказав після твоєї втечі до Криму:«Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...». Сподіваюся, що так у твоєму житті і сталося.
Успіхів тобі на життєвій дорозі, козаче!
Пояснення:
Объяснение:
Тарас Шевченко автопортрет 1857 рік.
на вдув где Тарас Шевченко так і справдіе поголив бороду, встигнувши зафіксувати її на фотографії, де він знятий в шапці і кожусі. Згодом він ще не раз відвідував майстерні кращих петербурзьких фотографів – О. Шпаковського, К. Нагорецького,Г. Деньєра, М.Досса, завдяки чому до наших днів дійшло чимало світлин і створених на їхній основі офортних і живописних автопортретів Т.Шевченка. На всіх без винятку документальних творах останніх років життя поета-художника він зображений без бороди, з густими обвислими вусами, облисілою головою і уважним зосередженим поглядом. Одна з найбільших вдалих світлин, авторм якої був М. Досі, датується січнем 1860 року.