1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.
Богданівна, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини. Незвичайна доля судилася цій жінці. Спершу її картини побачили в Полтаві, далі в Києві, Москві. Згодом у Парижі натовпи стояли біля її полотен, для багатьох лишалося незбагненним: як можна з такою фантастичною майстерністю малювати, не маючи вищої малярської освіти. Та цьому ж навчаються роками! Її твори наповнені світлом, сонцем, радістю, наснажені великою любов'ю до рідної землі, вони, переповнені мелодіями веселкових барв, продовжують зворушувати кожну чутливу до мистецтва душу. Для багатьох бути художником стає не лише покликанням, але й засобом для життя. А ця жінка малювала свої шедеври в невеликі хвилини перепочинку між хатніми справами. Вона не навчалася в художній школі, та і в звичайній теж, тож грамоту опанувала самостійно. Так само самостійно відкривала таємниці техніки живопису. Навіть пензлі для роботи виготовляла сама із звичайних тхорячих волосинок, бляхи з консервної банки та вишневої гілочки. Своїми творами Катерина Білокур ніби розповідає всьому світові, який талановитий український народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне відчуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Художниця над усе любила квіти, вони заполонили її полотнища, кожна вималювана з такою душевною любов'ю і теплом, що відвідувачі виставок довго, мов зачаровані, стоять коло її творінь... Україна здавна славилася своїм мистецтвом. До чого б не торкалася рука щирого українця чи українки, воно перетворювалося на естетичну річ: вишита сорочка, розмальована скриня, різьблений мисник чи люлька. І водночас творилася пісня. Людина оточувала себе рукотворною красою і передавала в спадок дітям оце вічне прагнення до творчості. Ще одне підтвердження цьому — творчість Катерини Білокур.
1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.
Богданівна, що на Полтавщині, стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Саме звідси пішла у світи її натхненна творчість, від споглядання якої сонце починає світити яскравіше, вся природа і люди довкола сповнюються такого добра, що воно аж хлюпається через вінця. У такі моменти, знаходячись поруч із її рукотворними шедеврами, відчуваєш цю магію й самому хочеться бути добрим і красивим, як і її картини.
Схожі твори:Незвичайна доля судилася цій жінці. Спершу її картини побачили в Полтаві, далі в Києві, Москві. Згодом у Парижі натовпи стояли біля її полотен, для багатьох лишалося незбагненним: як можна з такою фантастичною майстерністю малювати, не маючи вищої малярської освіти. Та цьому ж навчаються роками! Її твори наповнені світлом, сонцем, радістю, наснажені великою любов'ю до рідної землі, вони, переповнені мелодіями веселкових барв, продовжують зворушувати кожну чутливу до мистецтва душу. Для багатьох бути художником стає не лише покликанням, але й засобом для життя. А ця жінка малювала свої шедеври в невеликі хвилини перепочинку між хатніми справами. Вона не навчалася в художній школі, та і в звичайній теж, тож грамоту опанувала самостійно. Так само самостійно відкривала таємниці техніки живопису. Навіть пензлі для роботи виготовляла сама із звичайних тхорячих волосинок, бляхи з консервної банки та вишневої гілочки.
Своїми творами Катерина Білокур ніби розповідає всьому світові, який талановитий український народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне відчуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного. Художниця над усе любила квіти, вони заполонили її полотнища, кожна вималювана з такою душевною любов'ю і теплом, що відвідувачі виставок довго, мов зачаровані, стоять коло її творінь...
Україна здавна славилася своїм мистецтвом. До чого б не торкалася рука щирого українця чи українки, воно перетворювалося на естетичну річ: вишита сорочка, розмальована скриня, різьблений мисник чи люлька. І водночас творилася пісня. Людина оточувала себе рукотворною красою і передавала в спадок дітям оце вічне прагнення до творчості. Ще одне підтвердження цьому — творчість Катерини Білокур.