Тікаю через те, що пан жорсткий постійні знущання над кріпаками. Тікаю, щоб почати все спочатку зі своїм чоловіком Остапом, тікаю, щоб бути незалежною вільною і радіти життю. Тікаю не знаючи куди, це головна проблема. В пошуках нового життя. Кожної митті страшно подумати про те, що нас можуть знайти і відправити назад до пана, іноді виникає питання заради чого я тікаю? Відповідь на це питання нелегко дати з одного боку воля і чоловік, з іншого постійний страх, переховування та інше. Надія на щастя керує мною і Остапом, це шалене почуття словами не описати... Залишитися в пана це було найгірший вибір тому ми вирішили тікати куди очі дивляться. Тепер ми ведемо бій не на життя, а насмерть, Наше втеча, це протест поневоленню кожна людина має право на слово і життя, на своє слово, не панське. Радіти кріпаку пан не дав права, хоча кріпак ти чи пан почуття є в обох! Але панські почуття цінуються, а кріпацькі ні. Краще бути вільним, але в розшуку ніж кріпаком. Якщо поміркувати то пан-це людина, а кріпак-це звір в клітці, пан забув що живе за рахунок кріпаків, а кріпак це-звір який хоче жити, радіти, посміхатися, а не боятися, так і в природі людина забула що живе за рахунок тварин, знущається над звіром, але якщо забрати в людини зброю то відразу людина панікує просить милостині у Бога, а звір хоч в клітці чи на волі веде себе гідно!
Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності, революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми. Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії. Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Тікаю через те, що пан жорсткий постійні знущання над кріпаками. Тікаю, щоб почати все спочатку зі своїм чоловіком Остапом, тікаю, щоб бути незалежною вільною і радіти життю. Тікаю не знаючи куди, це головна проблема. В пошуках нового життя. Кожної митті страшно подумати про те, що нас можуть знайти і відправити назад до пана, іноді виникає питання заради чого я тікаю? Відповідь на це питання нелегко дати з одного боку воля і чоловік, з іншого постійний страх, переховування та інше. Надія на щастя керує мною і Остапом, це шалене почуття словами не описати... Залишитися в пана це було найгірший вибір тому ми вирішили тікати куди очі дивляться. Тепер ми ведемо бій не на життя, а насмерть, Наше втеча, це протест поневоленню кожна людина має право на слово і життя, на своє слово, не панське. Радіти кріпаку пан не дав права, хоча кріпак ти чи пан почуття є в обох! Але панські почуття цінуються, а кріпацькі ні. Краще бути вільним, але в розшуку ніж кріпаком. Якщо поміркувати то пан-це людина, а кріпак-це звір в клітці, пан забув що живе за рахунок кріпаків, а кріпак це-звір який хоче жити, радіти, посміхатися, а не боятися, так і в природі людина забула що живе за рахунок тварин, знущається над звіром, але якщо забрати в людини зброю то відразу людина панікує просить милостині у Бога, а звір хоч в клітці чи на волі веде себе гідно!
Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).