Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.
Для української національної культури основоположною базою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.
Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.
У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.
Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.
Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.
На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за до зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дусі пізнішого європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.
Щастя для будь-якої людини — це високооплачувана робота за спеціальністю, дім, дружина та здорові слухняні діти. Для більшості населення нашої планети — це головні показники щастя.
Але для того, щоб була гарна робота, треба з золотою чи срібною медаллю закінчити школу, вступити до університету (бажано на бюджет), відмінно вчитися впродовж усього навчального процесу, щоб отримати якісні та професійні знання. І ось, нарешті, закінчити навчання з червоним дипломом (зараз: диплом з відзнакою).
І все, що я перерахував, ще не головне! Найперша проблема, і якою зустрічаються молоді спеціалісти — це робота за спеціальністю. А ось у цьому і є великі труднощі... Уявіть, що ви — це один з випускників ХНПУ ім. Г. С Сковороди. Спочатку ви обов'язково працюєте декілька років в школі. Чи з'явиться у вас бажання залишитися вчителювати у цій чи будь-якій іншій школі з місячною зарплатнею в 250 гривень? Звісно, що ні! Тому що на ці копійки вам буде важко прогодувати і одягти себе, не говорячи вже про сім'ю. Я вважаю, що така низька заробітна плата — це знущання над людиною, тому що ці гроші не зроблять її щасливою, тільки навпаки.
Ми часто зустрічаємо на ринках міста продавців різних речей, які маю навіть дві виші освіти! Це жах! Що буде далі? Хто буде вчити дітей, лікувати хворих, будувати житло? Чи буде у такої країни майбутнє? Ніколи! Деякі вчені кажуть, що українській нації залишилось існувати 50-80, максимум 100 років! А ви подумайте самі: смертність у декілька разів перевищує народжуваність! Матері не хочуть народжувати, віддають рідних дітей у дитячі будинки з однієї причини — у них немає коштів, щоб прогодувати своїх крихіток! Де ж ти ходиш, щастя, зайди до нашої України!
Для української національної культури основоположною базою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.
Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.
У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.
Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.
Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.
На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за до зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дусі пізнішого європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.
Щастя для будь-якої людини — це високооплачувана робота за спеціальністю, дім, дружина та здорові слухняні діти. Для більшості населення нашої планети — це головні показники щастя.
Але для того, щоб була гарна робота, треба з золотою чи срібною медаллю закінчити школу, вступити до університету (бажано на бюджет), відмінно вчитися впродовж усього навчального процесу, щоб отримати якісні та професійні знання. І ось, нарешті, закінчити навчання з червоним дипломом (зараз: диплом з відзнакою).
І все, що я перерахував, ще не головне! Найперша проблема, і якою зустрічаються молоді спеціалісти — це робота за спеціальністю. А ось у цьому і є великі труднощі... Уявіть, що ви — це один з випускників ХНПУ ім. Г. С Сковороди. Спочатку ви обов'язково працюєте декілька років в школі. Чи з'явиться у вас бажання залишитися вчителювати у цій чи будь-якій іншій школі з місячною зарплатнею в 250 гривень? Звісно, що ні! Тому що на ці копійки вам буде важко прогодувати і одягти себе, не говорячи вже про сім'ю. Я вважаю, що така низька заробітна плата — це знущання над людиною, тому що ці гроші не зроблять її щасливою, тільки навпаки.
Ми часто зустрічаємо на ринках міста продавців різних речей, які маю навіть дві виші освіти! Це жах! Що буде далі? Хто буде вчити дітей, лікувати хворих, будувати житло? Чи буде у такої країни майбутнє? Ніколи! Деякі вчені кажуть, що українській нації залишилось існувати 50-80, максимум 100 років! А ви подумайте самі: смертність у декілька разів перевищує народжуваність! Матері не хочуть народжувати, віддають рідних дітей у дитячі будинки з однієї причини — у них немає коштів, щоб прогодувати своїх крихіток! Де ж ти ходиш, щастя, зайди до нашої України!