Же для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. та це лише ілюзія. шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. волею історії він ототожнений з україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. ми на вічному шляху до тараса шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і україну в ньому. але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства xix століття. він сам приходить у наш день. але й ми повинні йти в його час. лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння. ми щиро захоплюємося високим образом кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді й свободі. та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук та болю, скільки для цього треба було прозрінь думки й висоти духу? щоб це уявити, треба добре знати не лише самого шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв тієї доби, що в своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій геніальний поет був самим собою. тарас шевченко народився 9 березня (за новим стилем) 1814 року в с. моринці звенигородського повіту на київщині (нині черкаської обл.) у сім'ї кріпака. через два роки родина перебралася до с. кирилівки, де спершу померла мати, а потім і батько. тарас, рано залишившись круглим сиротою, зазнав і горя, і принижень, і поневірянь, однак вони не пригасили жадоби знань та великого прагнення волі.
