Відповідь:На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він нашу країну у світі. “Неймовірні пригоди Івана Сили”, попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гаврош відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Перша редакція роману «Чорна рада, або Нещаслива старосвіщина» була написана 1845-1846 рр. українською і російською мовами, проте через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства у березні 1847 і заборону друкуватись тривалий час не міг видати їх цілком. Перші п'ять глав роману «Чорна рада» надруковано 1845 року в петербурзькому журналі «Современник» (1845.—Т.XXXVII.— C.332-376; T.XXXVIII.— C.5-37, 135-196) у автоперекладі Куліша російською мовою. У цьому ж журналі в наступному році з'явилася публікація "Киевские богомольцы в XVII столетии". Інші частини роману з'явилися в журналі "Москвитянин" (ч.III, №5.- с. 3-32; ч. 1,№ 1.- с. 81-122). Після того Куліш не мав можливості що-небудь публікувати і лише 1856 р. опрацював нову українську редакцію роману – «Чорна рада, хроніка 1663 року. Написав П. Куліш.- СПб., 1857» - й випустив її в світ окремою книжкою, тоді ж переробив «вільний переклад» «Чорної ради» російською мовою, дотримуючись у ньому більше, ніж в останній українській редакції, тексту 1846 р. і видав у Москві в журналі «Русская Беседа» та окремим виданням. За життя Куліша роман було видано повністю ще раз у першому томі "Повістей: У 4-х томах" (СПб.,1860) в російському перекладі. Друге повне видання оригіналу роману українською з'явилося 1890 року у Львові[1]. Це можна вважати останнім прижиттєвим виданням роману, якщо не брати до уваги уривків із твору, надрукованих О. Барвінським у 1896 р. У 1899 р. відомий український художник Амвросій Ждаха створив ілюстрації до роману, (опубліковано в 1901 році в Одесі).[2]. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (ф. 18, од. збер. № 31) зберігається авторизований список "Чорної ради".
Історична основа твору
В основі твору лежить історична подія – Чорна рада 1663 р. в Ніжині, у якій взяли участь народні «низи» («чернь» - звідси назва ради). Відомості про неї Куліш почерпнув частково з народних джерел, більшою ж мірою спирався на архівні документи, прагнучи до максимальної точності у викладі історичних фактів, описах народних звичаїв і побуту, а також використав літописи Самовидця і Григорія Грабянки. Політичним стрижнем роману стало припущення Григорія Грабянки про те, що «два союзніе мужи» - наказний (тобто тимчасовий) гетьман Я. Сомко й паволоцький полковник Іван Попович могли б, якби довше жили, спільними зусиллями об’єднати Правобережну й Лівобережну Україну під рукою московського царя. Водночас у «Чорній раді» Куліш виступає не так ученим-дослідником, як митцем, який поруч із зображенням реальних історичних осіб (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генеральний писар М. Вуяхевич) вдається й до художнього вимислу. У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства: між поміщиками й селянами, шляхтою і міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, запорожцями й городовими козаками («кармазинниками»), старшиною і рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада».
Особливості жанру й композиції
«Чорна рада» - перший в українській літературі історичний роман-хроніка, прикметний вальтер-скоттівською поетикою (дві сюжетні лінії – історична і любовна, історичні і вигадані персонажі, конкретно-історичний коментар, ситуації і структурні типи персонажів), однак має не концентричний, а хронікальний тип сюжету, а також відзначається більшою ідеологізацією та філософічністю. Поряд з яскравими романтичними сценами, опоетизованими картинами козацько-старшинського побуту в «Чорній раді» правдиво зображені соціальні суперечності і станова боротьба в Україні 1663 р. Функцію композиційного стрижня виконує романічний мотив дороги. Аж до центральної, кульмінаційної події - «чорної ради» твір складається із сцен-зустрічей і сцен-зіткнень колишнього паволоцького полковника, а тепер священника Шрама (прототипом його став Іван Попович) і молодого Шраменка, які подорожують по Лівобережжю, з окремими особами та групами людей. Крізь сприймання головним чином цих двох героїв письменник показує життя й соціальну психологію різних станів і верств тогочасної України.
Відповідь:На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він нашу країну у світі. “Неймовірні пригоди Івана Сили”, попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гаврош відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Перша редакція роману «Чорна рада, або Нещаслива старосвіщина» була написана 1845-1846 рр. українською і російською мовами, проте через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства у березні 1847 і заборону друкуватись тривалий час не міг видати їх цілком. Перші п'ять глав роману «Чорна рада» надруковано 1845 року в петербурзькому журналі «Современник» (1845.—Т.XXXVII.— C.332-376; T.XXXVIII.— C.5-37, 135-196) у автоперекладі Куліша російською мовою. У цьому ж журналі в наступному році з'явилася публікація "Киевские богомольцы в XVII столетии". Інші частини роману з'явилися в журналі "Москвитянин" (ч.III, №5.- с. 3-32; ч. 1,№ 1.- с. 81-122). Після того Куліш не мав можливості що-небудь публікувати і лише 1856 р. опрацював нову українську редакцію роману – «Чорна рада, хроніка 1663 року. Написав П. Куліш.- СПб., 1857» - й випустив її в світ окремою книжкою, тоді ж переробив «вільний переклад» «Чорної ради» російською мовою, дотримуючись у ньому більше, ніж в останній українській редакції, тексту 1846 р. і видав у Москві в журналі «Русская Беседа» та окремим виданням. За життя Куліша роман було видано повністю ще раз у першому томі "Повістей: У 4-х томах" (СПб.,1860) в російському перекладі. Друге повне видання оригіналу роману українською з'явилося 1890 року у Львові[1]. Це можна вважати останнім прижиттєвим виданням роману, якщо не брати до уваги уривків із твору, надрукованих О. Барвінським у 1896 р. У 1899 р. відомий український художник Амвросій Ждаха створив ілюстрації до роману, (опубліковано в 1901 році в Одесі).[2]. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (ф. 18, од. збер. № 31) зберігається авторизований список "Чорної ради".
Історична основа твору
В основі твору лежить історична подія – Чорна рада 1663 р. в Ніжині, у якій взяли участь народні «низи» («чернь» - звідси назва ради). Відомості про неї Куліш почерпнув частково з народних джерел, більшою ж мірою спирався на архівні документи, прагнучи до максимальної точності у викладі історичних фактів, описах народних звичаїв і побуту, а також використав літописи Самовидця і Григорія Грабянки. Політичним стрижнем роману стало припущення Григорія Грабянки про те, що «два союзніе мужи» - наказний (тобто тимчасовий) гетьман Я. Сомко й паволоцький полковник Іван Попович могли б, якби довше жили, спільними зусиллями об’єднати Правобережну й Лівобережну Україну під рукою московського царя. Водночас у «Чорній раді» Куліш виступає не так ученим-дослідником, як митцем, який поруч із зображенням реальних історичних осіб (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генеральний писар М. Вуяхевич) вдається й до художнього вимислу. У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства: між поміщиками й селянами, шляхтою і міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, запорожцями й городовими козаками («кармазинниками»), старшиною і рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада».
Особливості жанру й композиції
«Чорна рада» - перший в українській літературі історичний роман-хроніка, прикметний вальтер-скоттівською поетикою (дві сюжетні лінії – історична і любовна, історичні і вигадані персонажі, конкретно-історичний коментар, ситуації і структурні типи персонажів), однак має не концентричний, а хронікальний тип сюжету, а також відзначається більшою ідеологізацією та філософічністю. Поряд з яскравими романтичними сценами, опоетизованими картинами козацько-старшинського побуту в «Чорній раді» правдиво зображені соціальні суперечності і станова боротьба в Україні 1663 р. Функцію композиційного стрижня виконує романічний мотив дороги. Аж до центральної, кульмінаційної події - «чорної ради» твір складається із сцен-зустрічей і сцен-зіткнень колишнього паволоцького полковника, а тепер священника Шрама (прототипом його став Іван Попович) і молодого Шраменка, які подорожують по Лівобережжю, з окремими особами та групами людей. Крізь сприймання головним чином цих двох героїв письменник показує життя й соціальну психологію різних станів і верств тогочасної України.