До пізньої прози відомого українського письменника і драматурга Івана Франка належить новела «Сойчине крило». Підзаголовок цього твору – «Із записок відлюдька». Проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. Герой новели – Хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. Він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
Як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. Він каже, що вже три роки святкує Новий рік по-своєму. Він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. Він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
На протязі всього твору ми читаємо лист від Мані до Хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле Марусі без Хоми. І читаючи листа, Хома-Массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до Марусі, змінюються його думки щодо Мані та її листа.
У Марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. Але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. Мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді Генрись, але вона сама зробила свій вибір. З одного боку, вона каже, що Хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. І ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у Генрися ніби була забезпечена сім’я.
Я не хочу засуджувати Марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. В житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для Мані ця помилка стала фатальною. Хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для Хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…
У всі часи проблема співіснування двох людей має глобальний характер людського буття взагалі. Вустами Массіно Франко говорить незаперечну істину:«Що таке людина для людини? І кат, і Бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»
Твір М. Коцюбинського "Дорогою ціною" нагадує про віковічні традиції боротьби народу за волю. Остап вирішує втекти від лихого пана за Дунай, залишивши на самоті хворого дідуся. Він готовий полягти, аби здобути для всього українського народу мир і спокій. На шляху до здобуття волі Остапа супроводжує палке кохання до привабливої Соломії. Соломія одразу його покохала. Задля Остапа вона вбралася у штани і відрізала косу. Вона переборола всі труднощі небезпечної подорожі, рятує його від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Але ціна волі надто висока: половина Остапа лежить на дні Дунаю, а друга чекає на об'єднання з нею. Наприкінці Остап вже старий дідусь, але вільний. Коцюбинський написав шедевральний твір в історії української літератури. Це оспівування героїчної боротьби української народи за волю, уславлення тих, хто ніс у своєму серці невгасиме полум'я ненависті до гнобителів та любові до свободи.
До пізньої прози відомого українського письменника і драматурга Івана Франка належить новела «Сойчине крило». Підзаголовок цього твору – «Із записок відлюдька». Проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. Герой новели – Хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. Він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
Як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. Він каже, що вже три роки святкує Новий рік по-своєму. Він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. Він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
На протязі всього твору ми читаємо лист від Мані до Хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле Марусі без Хоми. І читаючи листа, Хома-Массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до Марусі, змінюються його думки щодо Мані та її листа.
У Марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. Але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. Мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді Генрись, але вона сама зробила свій вибір. З одного боку, вона каже, що Хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. І ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у Генрися ніби була забезпечена сім’я.
Я не хочу засуджувати Марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. В житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для Мані ця помилка стала фатальною. Хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для Хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…
У всі часи проблема співіснування двох людей має глобальний характер людського буття взагалі. Вустами Массіно Франко говорить незаперечну істину:«Що таке людина для людини? І кат, і Бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»
Але ціна волі надто висока: половина Остапа лежить на дні Дунаю, а друга чекає на об'єднання з нею. Наприкінці Остап вже старий дідусь, але вільний.
Коцюбинський написав шедевральний твір в історії української літератури. Це оспівування героїчної боротьби української народи за волю, уславлення тих, хто ніс у своєму серці невгасиме полум'я ненависті до гнобителів та любові до свободи.