"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим. А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні". Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.
А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні".
Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.