Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
З давніх-давен, на Русі зразком надзвичайної сили духу і великої сили волі були богатирі. Одним з них був Ілля Муромець. Хто ж такий Ілля Муромець? На відміну від більшості казкових богатирів Ілля Муромець був реальним персонажем. За розповідями, він був народжений в маленькому селі Карачарова, не далеко від міста Муром. Він був єдиною дитиною в селянській родині. За переказами, Ілля Муромець просидів не виходячи з дому тридцять три роки, але незабаром доля підкинула йому сюрприз у вигляді старців, що проходили повз села і завдяки яким він і став захисником Русі. Після того, як Ілля випив казкової води, яка була спеціально заговорена, він зробив свій перший крок, він, можна сказати і переміг самого себе і свої страхи. На подальшому своєму шляху Ілля Муромець, як і будь-який інший казковий герой, зустрічав безліч лиходіїв, які так і хотіли втілити свої злісні плани в життя. Першим з таких лиходіїв виявився - Соловей Розбійник, але на відміну від персонажа богатиря, цей образ був абсолютно казковий. Це був збірний образ степових кочівників, яким російський народ протистояв в кінці X - початку XI століть. Після того як Ілля мужньо розправився з лиходієм, він привіз його до Києва. На огляд людям. Навіщо ж Ілля Муромець ризикував собою? Ілля, на відміну від інших російських богатирів, здійснював свої подвиги заради матінки-Русі, а не заради нагород з княжого двору, спохвали і слави. Про це говорить той факт, що коли Ілля Муромець виявився на перетині трьох доріг, богатир пішов в ту сторону, де він був знайшов свою смерть. Цей рішення далося богатирю не легко і поїхав він на Київ, щоб постояти за Русь, битися з ворогами і доблесну службу несті. Іменно ось так закінчилась розповідь про славного богатиря, але насправді, це був тільки початок легендарного шляху Іллі Муромця. Завдяки своєму величезному мужності і непохитної сили волі і великої любові до рідної землі Ілля Муромець став улюбленим казковим персонажем.
Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Объяснение:
Хто ж такий Ілля Муромець?
На відміну від більшості казкових богатирів Ілля Муромець був реальним персонажем. За розповідями, він був народжений в маленькому селі Карачарова, не далеко від міста Муром. Він був єдиною дитиною в селянській родині. За переказами, Ілля Муромець просидів не виходячи з дому тридцять три роки, але незабаром доля підкинула йому сюрприз у вигляді старців, що проходили повз села і завдяки яким він і став захисником Русі. Після того, як Ілля випив казкової води, яка була спеціально заговорена, він зробив свій перший крок, він, можна сказати і переміг самого себе і свої страхи.
На подальшому своєму шляху Ілля Муромець, як і будь-який інший казковий герой, зустрічав безліч лиходіїв, які так і хотіли втілити свої злісні плани в життя. Першим з таких лиходіїв виявився - Соловей Розбійник, але на відміну від персонажа богатиря, цей образ був абсолютно казковий. Це був збірний образ степових кочівників, яким російський народ протистояв в кінці X - початку XI століть. Після того як Ілля мужньо розправився з лиходієм, він привіз його до Києва. На огляд людям.
Навіщо ж Ілля Муромець ризикував собою?
Ілля, на відміну від інших російських богатирів, здійснював свої подвиги заради матінки-Русі, а не заради нагород з княжого двору, спохвали і слави. Про це говорить той факт, що коли Ілля Муромець виявився на перетині трьох доріг, богатир пішов в ту сторону, де він був знайшов свою смерть. Цей рішення далося богатирю не легко і поїхав він на Київ, щоб постояти за Русь, битися з ворогами і доблесну службу несті. Іменно ось так закінчилась розповідь про славного богатиря, але насправді, це був тільки початок легендарного шляху Іллі Муромця.
Завдяки своєму величезному мужності і непохитної сили волі і великої любові до рідної землі Ілля Муромець став улюбленим казковим персонажем.