Краса – це велика всепоглинаюча сила. Здається, що сама природа подбала про те, що все, що оточує людину, було красивим і приваблювало погляди. Красиве соняшникове поле, красивий ліс у своєму зеленому літньому вбранні, красива річка і красиве небо, яке віддзеркалюється у чистій і прозорій воді. Всюди є краса, яка милує око, навіть у самому, на перший погляд, потворному – у кожній живій істоті, у кожній травинці і кожному камінцю у нас під ногами. Але всю цю красу можна побачити лише тому, хто вміє розумітися з природою, тому, хто має сили на хвилинку зупинитися і уважно пригледітися до того, що нас оточує.Такими людьми були герої оповідання В. Близнеця «Звук павутинки» Льонька і його кращий друг – старий вчений Адам. Саме вони можуть бути прикладом людей, які добре розуміють красу оточуючого світу, вмиють її цінити і знають справжню силу цієї краси.Кожну дитину змалку вчать бачити красиве і творити добро, бо тільки воно розвиває і спонукає душу та думки людини до зльоту, творчості і найкращих прагнень. Ось і Льонька розуміє, що красивою є не лише природа взагалі, а й окремі речі, які були нею створені. Розуміє він і те, що красиві є тільки ті люди, які багаті своєю душевною красою, бо вони привітні і добрі, вони ніби світяться внутрішнім світлом. До такої людини й тягнеться хлопець, бо в Адамі він знайшов рідну душу, людину, яка добре розуміє внутрішній світ Льонки і спілкується з ним його ж мовою – мовою краси і мовою природи. Саме такі люди тримають нашу землю, саме на них тримається увесь світ. На мою думку, саме така краса врятує світ. Це краса чистих почуттів, краса людяності, краса думок.Внутрішня краса людини майже непомітна, здебільшого вона проявляється у вчинках людини, у її відношенні до інших і до оточуючого світу. Перш за все, краса, яка спроможна врятувати світ – це внутрішня гармонія людини із самим собою та гармонія з довкіллям. Така краса здатна руйнувати найтовстіші стіни непорозуміння, ненависті і зла. Така краса здатна зігріти усіх, хто знаходиться поряд з людиною, яка випромінює цю красу. Ось такою красою і приваблює старий та смертельно хворий Адам, а в променях його душевної гармонії знайшов притулок і дружбу незвичайний хлопчик.У повісті В. Близнеця «Звук павутинки» діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим, приваблюючим та красивим – саме таким, яким його уявляє Льонька. І я впевнена, що щира душевна краса, краса природи і можливість розуміти не тільки зовнішню красу оточуючого світу, а й внутрішню душевну красу людей, які знаходяться поряд з нами – це саме та краса, яка врятує світ.
Лірична героїня поезії (яка і власне авторка) має глибокі патріотичні почуття. Її найбільша гордість і найбільший біль — Україна, бо навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, знайти однодумців і діяти, щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим. Вірш «Пломінний день» належить до громадянської лірики. У ньому поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо-непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить…»
