Твір роздум ( не менше сторінки, 100 слів): чи інтерпритація реальності світу і його справедливості збігається з баченням на світ в біблії(чи все сходиться , і де є помилки трактування) Наведу приклад : мета створення сонця : щоб освічувати землю ; сонце більше в сто разів діаметром за землю.(можливо помилка)Ще один приклад : чому в біблії неописано створення космосу.(можливо помилка)
ПЛЮС:
Якщо ж так , то завдання відповісти на вище описаних два питання і додати свої похожі помилки інтерпритації біблії до реальності
Відповідь:
1.а
2.а
3.б,в
4.б
5.в
6. б
7. в
8. г
9. не допетрала запитання, фотки немає?
10. а - 1; б - 3; в - 2
11. а - 4; б -1; г -3; д - 2
12. з-під - з кількох непохідних;
край - похідний від іменника
біля - непохідний
наприкінці - похідний від прислівника
13. Проте - однак; дарма що - незважаючи на те що; тому що - бо, адже;
14. На городі ріс кущ барвінку. Здавалось, що він і зимою зеленіє, коли
танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А повітря ставало по-материнськи м ′яким та лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю.
Пояснення:
Образ матері у творах Т. Шевченка — це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина — матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини: