Вцьому році зима не вдягала білої свити. часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. пошукала, що ж робити? -- бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав. як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів. все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів. крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. лід кришився, б’ючись об каміння і нарешті по одрі -темній, широкій - на останній крижині самотня чайка пливе. - ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря? чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. а крижина тонка. а крижина майже ну, а що, як її підмиє вода весняна? ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? затріщить і ві піде вода - дивна людино! я ж маю крила, нащо крилатим ґрунт під ногами?
Уста говорять: «Він навіки згинув!»
Рік написання: 1901
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».
Жанр: інтимна лірика.
Художні засоби:
епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя.
метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії.
порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.
риторичні
запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».
епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!».
символи: квіти - уособлення коханняⒶ.