Наш навколишній світ складається з природи. Навіть коли ми живемо в місті, ми не є ізольованими від природи. З самого дитинства нас супроводжує природа.
Вона дає нам необхідне для життя.
Все в природі взаємопов’язано: без рослин не виживуть травоїдні, без травоїдних не зможуть існувати хижаки. Кожна жива істота несе свою функцію. Спів птахів завжди заспокоює і приносить гармонію.
А кумедні кошенята смішать і розважають мене.
Рослини на нашій планеті існують вже не одну тисячу років. Деякі з них пристосувалися до суворих умов
півночі, інші можуть вижити в пустелі, а треті прекрасно почувають себе у вологому кліматі. Передати всю красу квітів неможливо. Їх пелюстки мають різні кольори й форму. Червоні троянди, білі ромашки, чорні тюльпани – будь-які з цих квітів можуть створити дивовижно гарний букет.
Листяні й хвойні ліси насичують киснем нашу планету. Вони як легені – очищають і освіжають повітря навколо себе. У лісі завжди дивно красиво і неймовірно цікаво гуляти.
А на рівнинах, вкритих запашною зеленню, завжди хочеться пройтися по ранковій росі та вдихнути свіжий аромат лугових трав. Особливо помітно красу природи весною,
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Відповідь:
Наш навколишній світ складається з природи. Навіть коли ми живемо в місті, ми не є ізольованими від природи. З самого дитинства нас супроводжує природа.
Вона дає нам необхідне для життя.
Все в природі взаємопов’язано: без рослин не виживуть травоїдні, без травоїдних не зможуть існувати хижаки. Кожна жива істота несе свою функцію. Спів птахів завжди заспокоює і приносить гармонію.
А кумедні кошенята смішать і розважають мене.
Рослини на нашій планеті існують вже не одну тисячу років. Деякі з них пристосувалися до суворих умов
півночі, інші можуть вижити в пустелі, а треті прекрасно почувають себе у вологому кліматі. Передати всю красу квітів неможливо. Їх пелюстки мають різні кольори й форму. Червоні троянди, білі ромашки, чорні тюльпани – будь-які з цих квітів можуть створити дивовижно гарний букет.
Листяні й хвойні ліси насичують киснем нашу планету. Вони як легені – очищають і освіжають повітря навколо себе. У лісі завжди дивно красиво і неймовірно цікаво гуляти.
А на рівнинах, вкритих запашною зеленню, завжди хочеться пройтися по ранковій росі та вдихнути свіжий аромат лугових трав. Особливо помітно красу природи весною,
Пояснення:
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.