Твір справи які я не доробила 10 предложений

ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
вона летіла хутко, мов стокрила, за нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло — зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялося, бриніло, а я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала, дарунки всім несе вона, ясна,
для мене тільки дару не придбала, мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене заглянули від яблуні гілки,
замиготіло листячко зелене,
посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав,
а з ним прилинули пісні пташині,
і любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
того дарунку, що весна дала;
весни такої не було й не буде,
як та була, що за вікном цвіла.

Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку: Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…І нарешті по Одрі - темній, широкій На останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті: - Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами? Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я. Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини: А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки. Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила - це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, наполегливості. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.