Отже, влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його відкрив український художник І. Сошенко (родом із Черкащини). З того часу художник Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті "Художник", згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів знімали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) знімали одну оселю. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці; працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян. Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Сума у 2500 рублів, на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора. Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
25 квітня (7 травня) на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.
Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: "Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену".
Ось тоді Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: "живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком".
Частина перша Втеча з рідного дому
СМЕРТЬ ГАФУРА-АГИ
ПРОВОДИ КОЗАКІВ
ВРЯТУЙМО ВОРОНІВКУ!
ПОХІД НА ВОВКУЛАКІВ
СУПЕРЕЧКА
ПАСТУХИ
ГРИЦИКОВІ ЖАРТИ
БУГАЙ ПЕТРИК
ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС МЕЖИ ЗВІРІВ
МЕДОВА ЯМА І ВОВК
НІЧНІ СУПУТНИКИ
НА ОБІЙСТІ РУДОГО МАЦИКА
НАД ОЗЕРОМ
ПЕРШИЙ БІЙ ДУРНОЇ СИЛИ
ЛЮДИНА З ДУПЛА
Частина друга На Козацьких островах
НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ
ЦЕ БУВ ТИШКЕВИЧ!
САМІ НА ОСТРОВІ
ТИШКЕВИЧ
ДОПИТ
ГОНИТВА
CАНЬКОВА ВОРОЖБА
ДВОЄ СЕРЕД СТЕПУ ПА
В ГОСТЯХ У ВИРВИЗУБА
ПРИГОДИ ДУРНОЇ СИЛИ
ХТО Ж ВИВІДНИК?
ВОРОЖБИТ ГРИЦИК
СУД У ПЛАВНЯХ
КОЗАЦЬКІ РОЗМОВИ
вот почуму понятно я всьо сказал
Отже, влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його відкрив український художник І. Сошенко (родом із Черкащини). З того часу художник Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті "Художник", згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів знімали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) знімали одну оселю. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці; працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян. Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Сума у 2500 рублів, на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора. Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
25 квітня (7 травня) на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.
Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: "Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену".
Ось тоді Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: "живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком".