За свідченням авторів багатотомної "Історії естетичної думки", "термін "бароко" вперше був уведений в період Просвітництва для позначення типу європейського живопису і скульптури" [4, 228]. У своєму первісному значенні він означав лише декорації, незвичайні прикраси. Потім він поширився на архітектуру, зокрема на культові споруди, в яких галися відмінності від класичних форм, а згодом охопив й інші види мистецтв, у тому числі й літературну творчість і, по суті, став напрямом і стилем. Західноєвропейська література XVII століття з її вишуканими епітетами, панегіриками, барвистою мовою, незвичною тропікою, алегоричністю була віднесена до бароко. "Бароко втілювало безмежність і суперечливість світу й людини, той "хаос", який не підлягав раціональному пізнанню, боріння різних сил, загадкову таїну сущого" [8, 11]. Світ в уявленні митців ХУІІ ст. постає як суперечливе поєднання часто непоєднуваного: Бога та диявола, добра та зла, світлого та темного начал і врешті-решт життя та смерті.
Термін "бароко" походить від італійського "barocco", що перекладається як "дивний", "химерний". Дехто з дослідників відносить його витоки до португальського виразу "perrola barroca" – "перлина неправильної форми", інші походження терміну пов'язують з латинським "baroco", що означає один із видів висновку, що характеризується складністю.
Класицизм, який зароджується майже одночасно з бароко, недоброзичливо поставився до нового напряму літературознавства й творчості. Догматизація античності, притаманна класицизму, різко відкидалася в бароко. Існувала певна різниця між бароко і Відродженням.
Один із видатних теоретиків і практиків бароко Лоренцо Берніні (1598 – 1680) вважав, що умовою прекрасного є його величина, тобто розміри предмета, який вважається прекрасним. Уже сама природа наділяє свої предмети якістю прекрасного, а людині залишається лише розпізнати це прекрасне в творіннях природи. Людина ж обдарована особливим творчим даром, – геній – повинна не лише оволодіти всіма здобутками природи, а більше того – перемогти її. Розвінчуючи міф як втілення об'єктивної ідеї прекрасного, теоретики бароко підійшли до необхідності вводити до сфери пізнання й таку категорію як огидне, яка раніше не була предметом літератури та мистецтва. Тобто, в природі не лишилося нічого, щоб могло б стати предметом художнього освоєння.
Термін "бароко" походить від італійського "barocco", що перекладається як "дивний", "химерний". Дехто з дослідників відносить його витоки до португальського виразу "perrola barroca" – "перлина неправильної форми", інші походження терміну пов'язують з латинським "baroco", що означає один із видів висновку, що характеризується складністю.
Класицизм, який зароджується майже одночасно з бароко, недоброзичливо поставився до нового напряму літературознавства й творчості. Догматизація античності, притаманна класицизму, різко відкидалася в бароко. Існувала певна різниця між бароко і Відродженням.
Один із видатних теоретиків і практиків бароко Лоренцо Берніні (1598 – 1680) вважав, що умовою прекрасного є його величина, тобто розміри предмета, який вважається прекрасним. Уже сама природа наділяє свої предмети якістю прекрасного, а людині залишається лише розпізнати це прекрасне в творіннях природи. Людина ж обдарована особливим творчим даром, – геній – повинна не лише оволодіти всіма здобутками природи, а більше того – перемогти її. Розвінчуючи міф як втілення об'єктивної ідеї прекрасного, теоретики бароко підійшли до необхідності вводити до сфери пізнання й таку категорію як огидне, яка раніше не була предметом літератури та мистецтва. Тобто, в природі не лишилося нічого, щоб могло б стати предметом художнього освоєння.