Тихенько річка котить хвилі чисті…»Тихенько річка котить хвилі чисті, Так тихо, що в ній чуєш, як тріпочесь Сверщок, що впутавсь у зів’ялім листі, Що і самому роз в ній хочесь. Тихенько зорі моргають іскристі… Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь В хрустальних водах; голії, безлисті Нависли лози, їм заснути хочесь. На дні перловім щука спить спокійно, Ліниво зіви шевелить кроваві, І рак з нори виповзує повільно. І в серці людськім зорі золотаві Мигтять, та щука лютая дрімає, Думи, діти мої…Думи, діти мої, Думи, любі мої! З усміхнутим лицем В тій понурій тюрмі! Наче запах весни, Налітаєте ви, Скорбне серце моє Потішаєте ви! Де жура душу тлить, Живе серце болить, Де в важкій боротьбі Духа втома в’ялить, Де хитається ще, Сумнівається ще Ум, де думка нова Загорається ще, – Там ви, думи, летіть, Слабосилих кріпіть, В горя й сумніву змрік Лийте радісний світ!
Назва: "Яблука доспіли, яблука червоні" Автор: М. Рильський
Рід: лірика Вид: інтимна
Тема: розповідь про можливу розлуку двох закоханих. Ідея: розставатись теж треба вміти (щиро, достойно, душевно).
Худ. засоби:
Епітети: яблука червоні, радісні уста, гілка золота, Звертання: кохана. Антитеза: любов-розлука. Метафора: вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні вуста.
Мені здається, що основна думка твору ховається в його останніх рядках: "Вміє розставатись той, хто вмів любить". Інколи закінчується кохання, проте треба вміти терпіти розлуку.
Так тихо, що в ній чуєш, як тріпочесь
Сверщок, що впутавсь у зів’ялім листі,
Що і самому роз в ній хочесь.
Тихенько зорі моргають іскристі…
Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь
В хрустальних водах; голії, безлисті
Нависли лози, їм заснути хочесь.
На дні перловім щука спить спокійно,
Ліниво зіви шевелить кроваві,
І рак з нори виповзує повільно.
І в серці людськім зорі золотаві
Мигтять, та щука лютая дрімає,
Думи, діти мої…Думи, діти мої,
Думи, любі мої!
З усміхнутим лицем
В тій понурій тюрмі!
Наче запах весни,
Налітаєте ви,
Скорбне серце моє
Потішаєте ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важкій боротьбі
Духа втома в’ялить,
Де хитається ще,
Сумнівається ще
Ум, де думка нова
Загорається ще, –
Там ви, думи, летіть,
Слабосилих кріпіть,
В горя й сумніву змрік
Лийте радісний світ!
Автор: М. Рильський
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема: розповідь про можливу розлуку двох закоханих.
Ідея: розставатись теж треба вміти (щиро, достойно, душевно).
Худ. засоби:
Епітети: яблука червоні, радісні уста, гілка золота,
Звертання: кохана.
Антитеза: любов-розлука.
Метафора: вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні вуста.
Мені здається, що основна думка твору ховається в його останніх рядках: "Вміє розставатись той, хто вмів любить". Інколи закінчується кохання, проте треба вміти терпіти розлуку.