Твор Гопсек мне А я невблаганний! Я приходжу як привид помсти, як докір сумління».
11. «Контора мого хазяїна дає йому щорічно двадцять тисяч франків; але я певен, що в моїх руках вона даватиме сорок. Він просить за неї півтораста тисяч. Я відчуваю, ось тут дещо є, і якби ви позичили мені суму, необхідну для купівлі контори, я за десять років розплатився б із вами».
12. «Я скрізь рекомендуватиму вас як обізнаного й тямущого стряпчого, і вам наприносять стільки кляузних судових позовів, що ваші приятелі по ремеслу луснуть від заздрощів».
13. «До чого ж молодь дурна! Так от знайте, пане стряпчий, а знати вам це треба, щоб вас не ошукали при нагоді: якщо людині менше тридцяти, то її чесність і талант ще можуть певною мірою служити забезпеченням позики. А на того, кому за тридцять, покладатись уже не можна».
14. «Добродію, ви щойно купили в моєї дружини за надзвичайно низьку ціну діаманти, які їй не належать – це фамільні коштовності».
15. «Підготуйте необхідні документи, за якими я передам Гобсекові право на володіння моєю власністю. І тільки вам, добродію, довірю я скласти зустрічну розписку, в якій він підтвердить, що продаж є фіктивним, візьме на себе зобов’язання управляти моєю маєтністю за власним розсудом і передати її моєму старшому синові, коли той досягне повноліття».
16. «Дозвольте насамперед подякувати вам за довіру. Але, щоб виправдати її, я повинен звернути вашу увагу на те, що цими заходами ви позбавите будь-якого права на спадщину своїх… молодших дітей. А вони теж носять ваше прізвище. Хай навіть вони діти грішної жінки, яку ви колись любили, вони не повинні потерпати. Хочу вам сказати, що не візьму на себе почесного обов’язку, яким ви мене вшановуєте, якщо їхня частка не буде точно встановлена».
17. «До Ернестові? Ні, ні! Нещастя – найкращий учитель. У біді він пізнає ціну грошам, ціну людям – і чоловікам, і жінкам. Хай він поплаває по хвилях паризького моря! А коли він стане добрим лоцманом, ми його й капітаном зробимо».
18. «Графу Ернестові треба бути дуже багатим, щоб наша родина захотіла породичатися з його матір’ю».
ІІІ. Знайдіть правильну відповідь, позначте її цифрою та буквою:
19. Повість «Гобсек» увійшла до: а) «Етюдів про звичаї. Сцен паризького життя»; б)«Етюдів про звичаї. Сцен приватного життя»; в) «Аналітичних етюдів».
20. Визначте основну тему повісті: а)кохання; б)згубна влада золота; в)зрада.
21. В повісті «Гобсек» оповідачів: а)один; б)два; в)три.
22. Характерною особливістю композиції повісті є прийом: а)мандрівки; б)обрамлення; в)панорамного зображення.
23. Ім’я Гобсека означало: а)павук; б)глитай; в)дурень.
24. Батьківщина Гобсека: а) Франція; б)Голландія; в)Британія.
25. Професія Гобсека: а)фінансист; б)юрист; в)лихвар.
26. За словами Дервіля, у Гобсекові співіснували: а)скнара і філософ; б)шахрай і чесна людина; в)добра і зла людина.
27. Розвагою Гобсека було: а)карати невірних жінок та чоловіків; б)розоряти аристократів; в)зазирати в найпотаємніші куточки людського серця.
28. Гобсек визначив життя як: а)стихію почуттів; б)мудрого учителя; в)машину, яку приводять в рух гроші.
За ответ на некотырые вопросы зарание
Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…»
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
«Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".