Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
(народився 1939 року) Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi. Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991 роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка. Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991). Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У нихЇ пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них живуть воєдино злитi язичництво i християнство. Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, якВиводить мама дивним писачком По бiлому яйцi восковi взори. Мандрує писанка по мисочках Iз цибулинним золотим узваром. I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на “дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається чарiвним: …буяють буйно квiти у росi, оленi бродять в березневiм соцi. Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i примушує прочитати його не один раз. Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я зрозумiла: мати Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у пам’ятi казковий символ: “яснi сонця” Ї писанки у натруджених маминих долонях.
Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався
радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на
Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi.
Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори
письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за
кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991
роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку
автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для
дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991).
Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця
Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться
нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не
може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У нихЇ пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них
живуть воєдино злитi язичництво i християнство.
Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому
промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, якВиводить мама дивним писачком
По бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
Iз цибулинним золотим узваром.
I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на
“дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається
чарiвним:
…буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи,
початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi
здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i
примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук
у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я
зрозумiла: мати
Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь
духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i
возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у
пам’ятi казковий символ: “яснi сонця”
Ї писанки у натруджених маминих долонях.