Твір на тему: "Актуальність роману Пантелеймона Куліша "Чорна рада" в наш час (198 слів)
«Чорна рада» - роман-хроніка видатного письменника П. Куліша про не найкращі дні в історії України. У творі утверджується ідея цілісності нашої вітчизни, думки про те, що свідома інтелігенція – головний клас у суспільстві. Сьогодні наша країна також перебуває у тяжких умовах, розпорошена та роздроблена. А українці – довірливий народ, як і раніше, вірить обіцянкам представників влади. У «Чорній раді» гетьман Сомко - ідеалізована постать, що поєднує у собі риси прекрасного правителя та чуйної людини. Ця особистість прагнула встановити єдність та мир у власній країні, проте не мала можливості згуртувати навколо себе однодумців. Так відбувається і сьогодні: влада та дипломатія спроможні на обман, зраду, домогаючись вищих посад. У простого народу викликають симпатії лише ті, хто здатний на хитрість. Як приклад можна навести випадок з Іваном Брюховецьким. Будучи лише претендентом на державну посаду, він ходив у лохміттях, наголошуючи на своїй бідності та не витратливості. А ставши гетьманом, Брюховецький почав красуватися у нових недешевих одежах. Отже, твір «Чорна рада» вражає своєю актуальністю і на сьогоднішній день. Тяжкий і довгий був шлях нашого народу до віковічної мрії – соборності та незалежності. Українці вирвалися з-під ярма інших народів, проте мають ще одне прагнення – бачити у владних кріслах своєї держави мудрих і справедливих політиків, щирих патріотів нашої рідної неньки.
Ось вибери собі найголовніше ") Леся Українка майстерно володіла і віршованою, і прозовою мовою. Геніальній поетесі скорялися всі три роди літератури: лірика, епос, драма. Та все ж таки драма посідала у її творчості провідне місце. Сюжети її драматичних творів охоплюють історію всього людства, а змістом стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчання войовничого індивідуалізму, краса високих людських почуттів, прагнень і духовна свобода. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Цікаво, що всіх неказкових героїв узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А казкових героїв вона змалювала такими, як їх створила людська фантазія. У цю драму-феєрію поетеса вклала "цвіт душі" і вилила з свого серця "те, що не вмирає". "Лісова пісня" - це гімн природі і красі людських почуттів - коханню і вірності. Місце дії поеми - густий предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим крислатим дубом. Тиховодне лісове озеро оточене густим очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям. Рання весна, природа ще спить, але у всьому відчувається чекання якогось поштовху, щоб відбулося чудесне пробудження. 1 ось звучить голос Лукашевої сопілки - "ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі". Прокидається лісова красуня Мавка, і їй здається, що "весна ще так ніколи не співала, як отепер". Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохання молодих сердець, і забуяла від радості природа. На голос Лукашевої "веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти", "вітер поривчасто зітхає", а солов'ї "весільним співом дзвонять". Але на зміну весні приходить літо із його щоденними турботами. До лісу прийшли люди. І ось на галявині біля озера поставлено вже хату, засаджено город, гуси каламутять колись чисті та спокійні води озера. Трава викошена, висушена і складена під дубом у стіжок. На лісових галявинах пасеться худоба, і чекає серпа вистигла нивка пшениці. Люди вдерлися в лоно природи із своєю вічною суєтою, принесли з собою злидні, чвари, користолюбство. Та в ім'я своєї великої любові Мавка добровільно пішла до людей, "покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась": пасла корів, дерево носила на хату, городину садила, ниву засівала, під хатою квітник розвела. Та хоч би як старалася Мавка, вона так і не змогла догодити сварливій, жадібній, жорстокій матері Лукаша. Та й сам Лукаш уже не впевнений у своєму коханні до Мавки й одружується з Кмлиною, яку вибрала йому мати. Спливає літо. Надходить і коханню кінець. Мовчить сопілка, немає більше для неї пісень, в'яне поезія в душі Лукаша, гине в ньому все високе і хороше. У такому стані людина може перетворитися на звіра чи взагалі загинути. Лукаш мав у руках щастя, та не зумів оцінити й утримати його. Він зрадив кохання, а значить знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим і щасливим.
«Чорна рада» - роман-хроніка видатного письменника П. Куліша про не найкращі дні в історії України. У творі утверджується ідея цілісності нашої вітчизни, думки про те, що свідома інтелігенція – головний клас у суспільстві. Сьогодні наша країна також перебуває у тяжких умовах, розпорошена та роздроблена. А українці – довірливий народ, як і раніше, вірить обіцянкам представників влади.
У «Чорній раді» гетьман Сомко - ідеалізована постать, що поєднує у собі риси прекрасного правителя та чуйної людини. Ця особистість прагнула встановити єдність та мир у власній країні, проте не мала можливості згуртувати навколо себе однодумців. Так відбувається і сьогодні: влада та дипломатія спроможні на обман, зраду, домогаючись вищих посад. У простого народу викликають симпатії лише ті, хто здатний на хитрість. Як приклад можна навести випадок з Іваном Брюховецьким. Будучи лише претендентом на державну посаду, він ходив у лохміттях, наголошуючи на своїй бідності та не витратливості. А ставши гетьманом, Брюховецький почав красуватися у нових недешевих одежах.
Отже, твір «Чорна рада» вражає своєю актуальністю і на сьогоднішній день. Тяжкий і довгий був шлях нашого народу до віковічної мрії – соборності та незалежності. Українці вирвалися з-під ярма інших народів, проте мають ще одне прагнення – бачити у владних кріслах своєї держави мудрих і справедливих політиків, щирих патріотів нашої рідної неньки.
Леся Українка майстерно володіла і віршованою, і прозовою мовою. Геніальній поетесі скорялися всі три роди літератури: лірика, епос, драма. Та все ж таки драма посідала у її творчості провідне місце. Сюжети її драматичних творів охоплюють історію всього людства, а змістом стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчання войовничого індивідуалізму, краса високих людських почуттів, прагнень і духовна свобода.
У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Цікаво, що всіх неказкових героїв узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. А казкових героїв вона змалювала такими, як їх створила людська фантазія. У цю драму-феєрію поетеса вклала "цвіт душі" і вилила з свого серця "те, що не вмирає". "Лісова пісня" - це гімн природі і красі людських почуттів - коханню і вірності.
Місце дії поеми - густий предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим крислатим дубом. Тиховодне лісове озеро оточене густим очеретом та рогозом, вкрите ряскою, лататтям.
Рання весна, природа ще спить, але у всьому відчувається чекання якогось поштовху, щоб відбулося чудесне пробудження. 1 ось звучить голос Лукашевої сопілки - "ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі". Прокидається лісова красуня Мавка, і їй здається, що "весна ще так ніколи не співала, як отепер".
Лукаш вподобав Мавку, а вона полюбила його назавжди. Зародилося кохання молодих сердець, і забуяла від радості природа. На голос Лукашевої "веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти", "вітер поривчасто зітхає", а солов'ї "весільним співом дзвонять".
Але на зміну весні приходить літо із його щоденними турботами. До лісу прийшли люди. І ось на галявині біля озера поставлено вже хату, засаджено город, гуси каламутять колись чисті та спокійні води озера. Трава викошена, висушена і складена під дубом у стіжок. На лісових галявинах пасеться худоба, і чекає серпа вистигла нивка пшениці. Люди вдерлися в лоно природи із своєю вічною суєтою, принесли з собою злидні, чвари, користолюбство. Та в ім'я своєї великої любові Мавка добровільно пішла до людей, "покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась": пасла корів, дерево носила на хату, городину садила, ниву засівала, під хатою квітник розвела. Та хоч би як старалася Мавка, вона так і не змогла догодити сварливій, жадібній, жорстокій матері Лукаша. Та й сам Лукаш уже не впевнений у своєму коханні до Мавки й одружується з Кмлиною, яку вибрала йому мати.
Спливає літо. Надходить і коханню кінець. Мовчить сопілка, немає більше для неї пісень, в'яне поезія в душі Лукаша, гине в ньому все високе і хороше.
У такому стані людина може перетворитися на звіра чи взагалі загинути. Лукаш мав у руках щастя, та не зумів оцінити й утримати його. Він зрадив кохання, а значить знищив свою душу, занапастив життя, яке могло б бути довгим і щасливим.